Утреня молитва середа

Утреня

Тропар

(г. 8): Ось Жених приходить опівночі… (див. вище).

Сідальні

(г. 3, под.: Красотою твого): Блудниця приступила до тебе, Чоловіколюбче,* і вилила миро зі сльозами на твої ноги;* за твоїм велінням була вона визволена від вонючого зла.* Але невдячний учень, живши твоєю благодаттю,* відкидає її та зодягається в мерзоту,* продаючи тебе задля грошолюбства.* Слава, Христе, твоєму милосердю!

(г. 4, под.: Здивувався Йосиф): Юда облудний, любуючись у грошах,* хитро міркував, як видати тебе, Господи, скарбе життя.* Сп’янілий жадобою гроша,* побіг до книжників і фарисеїв та й сказав беззаконним:* Що хочете мені дати,* а я вам видам його на розп яття?

(г. 1, под.: Воїни, які стерегли): Зворушено обтираючи твої пречисті ноги волоссям своєї голови* і, глибоко зітхаючи, грішниця з плачем кликала до тебе, Щедрий:* Не відкинь мене, ані не погидуй мною, Боже мій,* але прийми мене розкаяну* і спаси, єдиний Чоловіколюбче!

Стихири на стиховні

(г. 6): Сьогодні Христос приходить у дім фарисея,* і жінка грішниця, приступивши, паде до його ніг і кличе:* Споглянь на мене, погружену в гріхи,* що впала у розпач через сподіяні вчинки,* і не відкидай мене від своєї доброти!* Подай мені, Господи, відпущення гріхів, і спаси мене.

Блудниця простерла своє волосся до тебе, Владико,* а Юда простер свої руки до беззаконних.* Вона, щоб одержати прощення, а він, щоб узяти срібняки.* Тому кличемо до тебе проданого, що нас визволив:* Господи, – слава тобі!

Жінка, злом воняюча й осквернена, приступила до тебе, Спасе,* і, виливаючи сльози на твої ноги, визнала своє страждання:* Як погляну на тебе, Владико?* Це ж бо ти прийшов спасти блудницю з безодні!* Воскреси й мене умерлу,* як ти підняв з гробу чотириденного Лазаря.* Прийми мене окаянну, Господи, і спаси мене.

Та, що була зневірена своїм життям і знана зі своїх лихих звичаїв, несучи миро,* приступила до тебе, кличучи:* Не відкинь мене блудну ти, що народився від Діви!* Не погорди моїми сльозами, Радосте ангелів!* Але прийми мене, що каюся, бо ти не відкинув мене грішну* задля твоєї великої милости.

Слава і нині (г. 8): Жінка, що впала в численні гріхи,* збагнувши твоє божество, Господи, виконує завдання мироносиць.* Перед твоїм похороном вона з риданням приносить тобі миро, кажучи:* Горе мені, бо палкі нестримні пристрасті для мене, мов ніч,* а насолода гріха – туманна й безмісячна!* Прийми струмки моїх сліз ти, що хмарами виносиш воду з моря!* Прихилися до моїх сердечних зітхань ти,* що прихилив небеса твоїм невимовним приниженням,* хай поцілую і знову обітру волоссям моєї голови твої пречисті ноги,* яких луну в раю, по полудні,* почула Єва своїми ушима і настрахалася.* Спасителю душ, хто може дослідити безліч моїх гріхів і безодню твоїх судів?* Не погорди слугинею твоєю, Спасе, що маєш безмірну милість.

Біблійне читання на Утрені

Євангеліє – Йо. 12:17-50

В той час народ, що був з Ісусом, коли то він був викликав Лазаря з гробу та його з мертвих воскресив, – про те свідчив. Тим то, власне, народ і вийшов йому назустріч: довідався бо, що він учинив те чудо. А фарисеї між собою тоді говорили: «Бачите, що тоді щось зарадити, бо ввесь світ іде за ним.» Були ж серед тих, які прийшли поклонитися на свято, деякі греки. Ті приступили до Филипа, що був з Витсаїди Галилейської, і попросили його, так мовивши: «Пане, хочемо побачити Ісуса.» Приходить Филип, говорить Андрієві, а Андрій з Филипом, знову ж таки, приходять та й говорять Ісусові. І відрікає їм Ісус: «Прийшла година для прославлення Сина Чоловічого. Істинно, істинно говорю вам: Пшеничне зерно, коли не впаде на землю і не завмре, залишиться саме-одне; коли ж завмре, то рясний плід принесе. Хто життя своє любить, той погубить його; хто ж зненавидить своє життя на цьому світі, той збереже його, щоб жити вічно. Хто служить мені, хай іде слідом за мною: і де я, там і слуга мій буде. Того, хто мені служить, пошанує Отець. Тепер стривожилась душа моя, – і що мені казати? Спаси мене, Отче, від години цієї? Але на те ж я і прийшов – на цю годину! Отче, прослав своє ім’я!» І голос із неба злинув: «І прославив, – і знову прославлю!» Народ, що стояв там і чув те, говорив: «То був грім.» А інші: «Ангел промовляв до нього!» Та сказав Ісус у відповідь: «Не заради мене ізлинув голос той, лише заради вас. Тепер світові цьому суд; тепер вигнаний буде геть князь цього світу. Я ж, коли від землі буду піднесений, усіх притягну до себе.» Це казав він, щоб зазначити, якою смертю вмре. Народ же озвавсь до нього: «З закону ми чули, що Христос повіки перебуватиме. Як же ти кажеш, що Син Чоловічий має бути піднесений? Хто це такий – отой Син Чоловічий?» Відрік же їм Ісус: «Ще трохи часу світло з вами. Ходіте, поки світло у вас, щоб не пойняла вас тьма. Хто ходить у тьмі, не відає, куди йде. Поки у вас світло – віруйте у світло, щоб світла синами вам стати!» Це сказавши, віддалився Ісус і скрився від них. Вони не вірували в нього, хоч і скільки сподіяв він чудес у них на очу, щоб збулось слово пророка Ісаї, що сказав: «Господи, хто повірив тому, що чули ми, і рамено Господнє кому об’явилось?» Не могли ж вони увірувати, бо Ісая ще так був сказав: «Засліпив він їм очі, заціпенив їм серце, щоб не бачили очима, щоби серцем не розуміли і не навернулись, щоб я їх вигоїв.» Це сказав Ісая, коли славу його бачив і говорив про нього. А, однак, чимало й увірувало в нього, навіть із знатних, лише з огляду на фарисеїв не признавалися, щоб їх не вилучили з синагоги; славу бо людську дужче вони любили ніж славу Божу. Тоді сказав Ісус на ввесь голос: «Хто вірує в мене – вірує не в мене, а в того, хто послав мене. І хто мене бачить, той бачить того, хто послав мене. Я – світло, на світ прийшов, щоб кожен, хто в мене вірує, не перебував у темряві. Коли хтось мої слова слухає, а їх не береже, я його не суджу, бо я прийшов не судити світ, а спасти світ. Хто мене відкидає і слів моїх не приймає, має той суддю свого: слово, яке я вирік, судитиме його дня останнього. Бо не від себе вирікав я: Отець, який послав мене, дав мені заповідь, що мені казати і що промовляти. І я знаю, що заповідь його – життя вічне. Те, отже, що я кажу, кажу так, як Отець повідав мені.»