Утреня страстей Господніх
Утреня страстей Господніх
Тропар
(г. 8): Коли славні учні… (див. вище).
Антифони
Антифон 1 (г. 8): Князі народні зібралися разом,* на Господа і на Христа його.
Словом неправдивим винуватять мене.* Господи, Господи, не покинь мене!
Антифон 2 (г. 6): Біжить Юда до беззаконних книжників і каже:* Що ви дасте мені, і я вам видам його?* Коли вони змовлялися проти тебе, Господи,* ти сам невидимо стояв серед них.* Серцевідче, пощади душі наші.
Антифон 3 (г. 2): Коли ти, Господи, воскресив Лазаря,* тобі, Чоловіколюбче, виголошували Юдейські діти: Осанна!* Беззаконний же Юда не хотів цього зрозуміти.
На вечері твоїй, Христе Боже,* учням своїм ти наперед казав:* Один із вас зрадить мене.* Беззаконний же Юда не хотів цього зрозуміти.
Не спіть, але моліться, щоб не ввійти у спокусу!* – остерігав ти учнів своїх, Христе Боже наш.* Беззаконний же Юда не хотів цього зрозуміти.
Слава і нині: Спаси, Богородице Діво, від лиха слуг своїх,* бо ми всі вдаємось до тебе, після Бога,* як до непорушної стіни й захисниці.
Сідальний (г. 7): На вечері, коли ти учнів гостив,* знаючи про домовлену зраду,* тоді Юду виявив ти,* хоч і знав, що він не покається;* але ти хотів, щоб усі знали, що з волі своєї* віддаєш себе, щоб визволити світ від злого.* Довготерпеливий Господи, слава тобі!
Антифон 4 (г. 5): Сьогодні Юда покидає Вчителя і приймає диявола.* Засліплюється пристрастю грошолюбства* і, потьмарений, відходить від Світла.* Бо як же може бачити той*, хто Світло продав за тридцять срібняків?* Але той, що за світ постраждав, засяяв над нами.* До нього ми взиваємо:* Ти, що постраждав і вболівав над людьми,* Господи, – слава тобі!
Антифон 5 (г. 6): Учень згодився на ціну за Вчителя* і за тридцять срібняків продав Господа,* поцілунком лукавим* віддавши його беззаконним на смерть.
Антифон 6 (г. 7): Сьогодні Юда пильнує, щоб видати Господа,* предвічного Спаса світу,* що п’ятьма хлібами наситив багато народу.* Сьогодні беззаконник зрікається Вчителя.* Той, що був учнем, видає за гроші Владику,* продавши того, хто людину манною наситив.
Ти, Господи, прийшов на добровільні страждання* і учням своїм докоряв:* Якщо ви ані однієї години не можете побути зі мною,* невже ж ви, як кажете, помрете за мене?* Дивіться ось на Юду!* Він не спить, а пильнує,* щоб продати мене беззаконним.* Встаньте й моліться, щоб ніхто з вас мене не відрікся,* коли побачите мене на хресті!* Довготерпеливий Господи, – слава тобі!
Слава і нині: Радуйся, Богородице!* Ти породила Господа, якого небеса вмістити не можуть.* Радуйся, Діво!* Про тебе пророки провіщали.* Радуйся, бо від тебе нам Еммануїл засяяв.* Радуйся, Мати Христа Бога нашого!
Сідальний (г. 7): Що призвело тебе, Юдо, стати зрадником Спасителя?* Хіба ж він відлучив тебе під товариства апостолів?* Невже відібрав тобі дар зцілення?* Чи, може, відкинув тебе від столу, як вечеряв з іншими?* Чи, може, як іншим обмивав ноги, тебе він поминув?* Про скільки ж то ласк ти забув!* Тепер же виявляється вся твоя невдячна істота,* проповідується ж його незмірне довготерпіння і велике милосердя.
Антифон 7 (г. 8): Ти, Господи, серед великих терпінь,* сказав до беззаконників, які тебе схопили:* Хоч ви вдарили Пастиря й розігнали дванадцять овець – моїх учнів,* але я міг би виставити більше, ніж дванадцять легіонів ангелів.* Однак я терплю, щоб сповнилося все оте незбагненне й таємне,* що я провістив вам через моїх пророків.* Господи, – слава тобі!
Антифон 8 (г. 2): Скажіть, безбожники:* Що ви чули від Спаса нашого?* Хіба ж він не з’ясував закон і навчання пророків?* Як же ж тоді ви наважилися видати Пилатові того,* хто є від Бога* – Боже Слово і Спасителя душ наших?
Антифон 9 (г. 3): Склали тридцять срібняків, ціну за оціненого,* що нею оцінили його сини Ізраїля.* Чувайте й моліться, щоб не ввійти у спокусу,* бо дух бадьорий, але тіло немічне!* Отож, чувайте!
Тричі Петро тебе відрікся,* і, негайно зрозумівши, що ти йому сказав,* приніс сльози покаяння.* Боже, очисти мене і спаси мене!
Слава і нині: Ми народ, що від поган походить, оспівуємо тебе, Богородице чиста,* бо ти породила Христа Бога нашого,* який через тебе визволив людей від прокляття.
Сідальний (г. 8): Як же то Юда, колись твій учень,* наважився тебе видати?* Наклепник і безбожник, зрадливо взявши участь у вечері,* пішов до священиків і сказав:* Що дасте мені, і я вам видам того,* хто порушив закони й суботу зневажив.* Довготерпеливий Господи, – слава тобі!
Антифон 10 (г. 6): Той, хто одягається у світло, як у ризу,* стояв на суді нагий* і прийняв удари по щоці з рук, які він створив.* Народ же беззаконний прибив до хреста Господа слави.* Тоді роздерлася церковна завіса* і сонце померкло, не змігши дивитись,* як зневажають Бога,* перед яким усе тремтить.* Йому поклонімся!
Антифон 11 (г. 6): За добро, що ти, Христе вчинив народові своєму,* тебе засудили на розп’яття;* оцтом і жовчю тебе напоїли.* Віддай їм, Господи, за їхніми ділами,* бо не зрозуміли вони твого приниження.
Антифон 12 (г. 8): Так каже Господь до юдеїв: Народе мій!* Що я заподіяв тобі або чим викликав досаду?* Сліпців твоїх я зрячими вчинив, прокажених очистив,* чоловіка розслабленого я з ліжка підняв.* Народе мій! Що я заподіяв тобі?* І чим же ж ти мені відплатив?* За манну – жовчю, за воду – оцтом;* замість любови до мене, цвяхами ти мене до хреста прибив.* Отож надалі не стерплю більше цього.* Покличу до себе інші народи,* і вони прославлять мене з Отцем і Духом,* я ж подам їм життя вічне.
Законодавці ізраїльські, юдеї й фарисеї!* Так до вас говорить збір апостолів:* Ось той Храм, що його ви зруйнували!* Ось той Агнець, що його ви розіп’яли й у гробі поклали!* Але він своєю владою воскресне.* Не обманюйте себе, юдеї,* бо він той, хто і в морі спасав,* і в пустині годував.* Він – життя і світло і мир світу.
Слава і нині: Радуйся, брамо Царя слави,* через яку лиш один Всевишній пройшов* і знову її залишив запечатаною на спасіння душ наших.
Сідальний (г. 8): Коли ти, Боже, став перед Каяфою,* коли ти, Судде світу, віддав себе на суд Пилатові,* сили небесні з остраху захиталися.* Коли ж тебе піднесли на хрест посеред двох розбійників,* тоді тебе, Безгрішний, зараховано до беззаконників,* щоб спасенне було людство.* Милосердний Господи, – слава тобі!
Антифон 13 (г. 6): Юрба вимагала в Пилата розп’ясти тебе, Господи,* хоч не знайшла провини в тобі.* Злочинця Варавву вони визволили,* а тебе праведного засудили* і взяли на себе клеймо душогубства.* Віддай їм, Господи, так, як вони заслужили,* бо вони вчинили зло проти тебе.
Антифон 14 (г. 8): Ти, Господи, прийняв за співтовариша в дорозі розбійника,* що кров’ю заплямував свої руки.* Долучи до нього і нас,* як милосердний і чоловіколюбець.
Антифон 15 (г. 6): Сьогодні на хресті розп’ято того,* хто землю і води створив.* На Царя ангелів вінець з тернини покладено;* в багряницю, для наруги, одягнено того,* хто небо хмарами вкриває;* удари приймає той, хто Адама в Йордані очистив; цвяхами прибито Жениха Церкви;* списом пробито Сина Діви.* Поклоняємось стражданням твоїм, Христе!* Поклоняємось стражданням твоїм, Христе!* Поклоняємось стражданням твоїм, Христе!* Появи і нам преславне твоє воскресіння.
Хрест твій, Господи, – це життя і захист для людей твоїх;* і ми, на нього надіючись, оспівуємо тебе,* розп’ятого Бога нашого, – помилуй нас.
Слава і нині: Як Мати твоя, Христе,* побачила, тебе розп’ятого на хресті, заголосила:* Яку ж це страшну таємницю бачу я, Сину мій?* Як же ж то вмираєш, розп ятий тілом на хресті,* ти, що життя всім подаєш?
Сідальний (г. 4): Викупив ти нас, Господи, від клятви законної твоєю пресвятою кровю,* прибитий до хреста і проколений списом,* та й безсмертя дав ти людям.* Спасе наш, – слава тобі!
Стихири на хвалитних
(г. 3): Два переступи вчинив первородний син мій Ізраїль:* покинув мене, джерело живої води,* і викопав собі криницю діряву;* розіп’яв мене на хресті, Варавву ж випросив собі і визволив.* На це небо вжахнулось і сонце сховало проміння.* Ти ж, народе, не побоявся,* але на смерть видав мене!* Отче святий, прости їм, бо вони не знають, що вчинили.
Кожний член твого святого тіла* зазнав ради нас безчестя:* голова – від тернини, лице – від оплювання, щоки – від ударів,* уста – від жовчі, змішаної з оцтом,* вуха – від богохульних прокльонів,* плечі – від бичування,* рука – від тростини, все тіло – від розпинання на хресті,* руки і ноги – від цвяхів, груди – від списа.* Всесильний Спасе! Ти, що постраждав за нас і визволив від пристрастей,* та, нахилившись до нас чоловіколюбно,* підніс нас, – помилуй нас.
Коли було розп’ято тебе, Христе,* усе створіння, споглядаючи, затремтіло;* основи землі стряслися від страху перед твоєю могутністю.* Народ, який підніс тебе на хрест,* тим самим себе засудив.* Завіса церковна надвоє роздерлася,* мертві з гробів воскресли;* сотник, бачивши чудо, вжахнувся.* А Матір твоя, що там же стояла, ридаючи, по-матерньому кликала:* Як мені не плакати і в груди не битися,* коли бачу тебе нагого і, як злочинця, повішеного на хресті?* Хоч розп’ятий і будеш похований,* однак ти, Христе, воскреснеш із мертвих.* Господи, слава тобі!
(г. 6): Здерли з мене одіння моє* і вдягнули мене в багряницю,* поклали на мою голову терновий пінок,* у праву ж руку дали тростину,* щоб я розбив їх немов гончарський посуд.
Слава і нині: Плечі мої я віддав на катування,* лиця ж мого не відвернув я від заплювання.* Я стояв на суді Пилата* і витерпів хрест за спасіння світу.
Стихири на стиховні
(г. 1): Усе створіння змінилося від страху,* коли побачило, що ти, Христе, висиш на хресті.* Сонце потьмарилось й основи землі сколихнулися;* усе співстраждало з Творцем світу.* Господи, що з волі своєї* терпів за нас страждання, – слава тобі!
(г. 2): Беззаконні й нечестиві люди!* Чому ж ви укладаєте задуми безумні?* Навіщо життя всіх на смерть ви засудили?* Ой, диво велике! Творець світу віддається в руки беззаконників* і Чоловіколюбець дає себе піднести на хрест,* щоб визволити з аду в’язнів, які взивають:* Довготерпеливий Господи, – слава тобі!
Як побачила тебе, Слове,* сьогодні на хресті пренепорочна Діва,* по-материнському від жалю зайшлася* і серцем дуже побивалась* та, гірко зітхаючи, з глибини душі у сльозах голосила:* Ой, горе мені, божественне Дитя моє!* Горе мені, Світло світу!* Навіщо заховався ти від очей моїх, Агнче Божий?* Навіть ангельські хори вжахнулись, взиваючи:* Незбагненний Господи, – слава собі!
Як Діва, що непорочно тебе породила,* побачила тебе, Христе, повішеного на дереві* – Творця світу і Бога,* то гірко заплакала:* Сину мій, де поділась краса обличчя твого?* Не можу дивитись, бо не по правді розпинають тебе.* Але незабаром встань, щоб і я побачила твоє з мертвих* на третій день воскресіння.
Слава (г. 8): Господи, коли ти вийшов на хрест,* страх і трепет обгорнули все створіння.* Однак ти не дозволив, щоб земля поглинула тих, що тебе розпинали,* а звелів, щоб ад визволив в’язнів на відродження людей.* Судде живих і мертвих!* Ти прийшов, щоб дати життя, а не смерть.* Чоловіколюбче, – слава тобі!
І нині: Ось уже нечестиві судді* замочили тростину в чорнило, щоб написати вирок.* Ісуса судять і засуджують на хрест,* тож створіння страждає, побачивши Господа на хресті.* Добрий Господи, що для мене тілом страждав, – слава тобі!
Біблійне читання на Утрені
Євангеліє – Йо. 13:31–18:1
Сказав Господь своїм учням: «Тепер прославився Син Чоловічий, і Бог прославився в ньому. І коли Бог прославився в ньому, то Бог і його прославить у собі, – і прославить його незабаром. Дітоньки, ще трохи я з вами. Шукатимете ви мене, та як я юдеям повідав: Куди я іду, ви піти неспроможні, – так само й вам повідаю нині. Нову заповідь даю вам, щоб ви любили один одного! Як я був полюбив вас, так любіте і ви один одного! З того усі спізнають, що мої ви учні, коли любов взаємну будете мати.» Каже до нього Симон Петро: «Господи, куди ж ідеш?» Відказує йому Ісус: «Куди я йду, неспроможен єси зо мною нині йти. Аж потім підеш за мною.» Петро ж до нього: «Чого бо, Господи, неспроможен я нині йти за тобою? Життя моє за тебе покладу я!» «Життя твоє покладеш за мене? – відрікає Ісус. -Істинно, істинно кажу тобі: Не запіє і півень, а ти вже тричі відречешся мене.»
Хай не тривожиться серце ваше! Віруйте в Бога, віруйте й у мене. В домі Отця мого багато жител. Коли б не так, то я сказав би вам; іду бо напоготовити вам місце. І коли відійду і вам місце споготую, то повернуся і вас до себе візьму, щоб і ви були там, де я. Куди ж я йду – ви знаєте путь. «Господи, – каже до нього Тома, – не знаємо, куди ти йдеш. І як нам знати тую путь?» Ісус до нього: «Я – путь, істина і життя! Ніхто не приходить до Отця, як тільки через мене. Якщо б ви мене пізнали, то й Отця мого пізнали б. Відтепер знаєте його і бачили.» А Филип йому: «Господи, покажи нам Отця, і вистачить для нас.» «Скільки часу я з вами, – каже Ісус до нього, – а ти мене не знаєш, Филипе? Хто мене бачив, той бачив Отця. Як же ти говориш: Покажи нам Отця? Невже не віруєш, що я в Отці, а Отець у мені? Слова, які проказую до вас, не від себе проказую. Отець, який перебуває в мені, – він творить діла. Тож вірте мені, що я в Отці, й Отець у мені. А коли ні, то з-за самих діл вірте. Істинно, істинно говорю вам: Хто в мене вірує, той так само діла робитиме, що їх я роблю. А й більші від них робитиме, – бо я вже йду до Отця мого. І все, що попросите в моє ім’я, те вчиню, щоб Отець у Сині прославився. Вчиню, коли будь-що проситимете в моє ім’я. Якщо любите ви мене, то мої заповіді берегтимете. І проситиму я Отця, і дасть він вам іншого Утішителя, щоб з вами був повіки, Духа істини, якого світ не може сприйняти, бо не бачить його і не знає. Ви ж його знаєте; бо перебуває він з вами, і буде в вас. Не полишу вас сиротами; я прийду до вас. Ще трохи, і світ мене вже не побачить. Ви ж мене побачите, бо я живу, і ви будете жити. Взнаєте того дня, що я в моєму Отці, і що ви в мені, а я в вас. Той, у кого мої заповіді, і хто їх береже, той мене любить. Хто як мене любить, того мій Отець полюбить, і я того полюблю і йому об’явлю себе.» Юда ж – не Іскаріотський – мовить йому: «Господи, що таке сталося, що не світові, а нам ти себе об’явиш?» Ісус же озвався до нього, кажучи: «Коли хтось мене любить, то й слово моє берегтиме і злюбить його мій Отець, і прийдемо ми до нього, і в ньому закладемо житло. А хто мене не любить, той і слова мої не береже. І слово, яке ви чуєте, не моє, лише Отця, який послав мене. Це мовив я до вас, коли з вами перебував. А Утішитель, Святий Дух, якого Отець в ім’я моє зішле, той навчить вас усього і все вам нагадає, що я сказав вам. Мир залишаю вам, мій мир даю вам; не так, як світ дає, даю вам його. Хай не тривожиться серце ваше, і не страхається! Ви бо чули, що сказав я вам: Відходжу і до вас повернуся. Коли б ви мене любили, то зраділи б, що я до Отця йду: Отець бо більший, ніж я. Нині сказав я вам те, – перед тим, як воно настане, – щоб, коли настане, – увірували ви. Небагато говоритиму вже з вами, надходить бо князь світу цього. Щоправда, у мені не має він нічого. Але щоб світ знав, що я Отця люблю, то так, як Отець мені заповідав, я і чиню. Уставайте ж, ідімо звідси!
Я – виноградина правдива, а мій Отець – виноградар. Кожну в мені гілку, яка не приносить плоду, відрізує він. А кожну, яка вроджує плід, він очищує, аби ще більше плоду давала. Уже і ви чисті -, словом, яким промовляв я до вас. У мені перебувайте – а я у вас! Як неспроможна гілка сама з себе плоду принести, якщо не перебуватиме вона на виноградині, ось так і ви, якщо не перебуватимете в мені. Я виноградина, ви – гілки. Хто перебуває в мені, а я в ньому, – той плід приносить щедро. Без мене ж ви нічого чинити не можете. Якщо хтось у мені не перебуває, той, мов гілка, буде викинутий геть і всохне; їх бо збирають, кидають у вогонь, – і вони згоряють! Коли ж ви в мені перебуватимете, і мої слова в вас перебуватимуть, – просіте тоді, чого лиш забажаєте, і воно здійсниться для вас. Тим Отець мій прославляється, коли ви плід щедро приносите, – тож і учнями моїми станете. Як мене Отець полюбив, так я вас полюбив. Перебувайте у моїй любові! А в любові моїй перебуватимете, коли заповіді мої будете зберігати, як і я зберіг заповіді мого Отця і в його любові перебуваю. Я казав вам так для того, щоб була у вас моя радість і щоб ваша радість була повна. Це моя заповідь, щоб ви любили один одного, як я вас полюбив! Ніхто неспроможен любити більше, ніж тоді, коли він за своїх друзів своє життя віддає. Коли ви робите все, що я вам заповідаю, то ви – друзі мої. Тож слугами вже не називатиму вас: слуга не відає, що його пан робить. Називаю вас друзями, бо все я вам об’явив, що чув від Отця мого. Не ви мене вибрали, а я вас вибрав і призначив, щоб ви йшли і плід принесли, та щоб тривав ваш плід, а й щоб усе, про що б ви тільки попросили в Отця в моє ім’я, дав вам. Ось, що вам заповідаю: щоб ви любили один одного! Ненавидить вас світ – то знайте: мене він ще перед вами зненавидів. Були б ви від світу, то світ би своє любив. А що ви не від світу, бо я вибрав вас від світу, ось тому й ненавидить вас світ. Згадайте слово, що його був я вам вирік: Слуга не більший від пана свого. Переслідували мене – переслідуватимуть і вас. А слово моє зберігали – зберігатимуть і ваше. Та все те робитимуть вам за моє ім’я, не знають бо того, хто послав мене. Якби я не прийшов і не говорив до них, гріха не мали б вони. Та нині нема їм пробачення за їхній гріх! Хто ненавидить мене, той і Отця мого ненавидить. Був би я не вчинив серед них діл, що їх ніхто інший не вчинив, – гріха не мали б вони. А так – ось бачили, і зненавиділи: і мене, і Отця мого. Але щоб здійснилося слово, яке в законі їхньому записано: Зненавиділи вони мене без причини! Як прийде Утішитель, якого зішлю вам від Отця, Дух істини, який від Отця походить, то він і свідчитиме за мене. Та й ви свідчитимете: ви бо зо мною від початку.
Повідав я вам те, щоб ви не зневірилися. Виключать вас із синагог. А й година настане, коли то всяк, хто вас убиватиме, буде гадати, що служить тим Богові. Чинитимуть вам те, бо ані Отця, ані мене вони не спізнали. Сказав же я вам це, щоб ви нагадали те, що я вам говорив, коли прийде ота година. Спочатку не мовив я вам того, бо я був з вами. Тепер же я іду до того, хто послав мене, – і жоден з вас мене не питає: Куди йдеш? Та що я вам це сказав, то серце ваше смутку сповнилося. Кажу вам, однак, правду: Ліпше для вас, щоб я відійшов. Бо коли не відійду, то Утішитель до вас не зійде. Якщо ж відійду, – пришлю його до вас. 1 коли прийде він, то переконає світ у грісі, у справедливості, і в засуді: щодо гріха – бо не вірують у мене, щодо справедливости – бо йду до Отця мого, і ви мене вже не побачите; щодо засуду – бо князь цього світу засуджений. Багато ще я маю вам повідати, та не перенесли б ви нині. Тож коли зійде той, Дух істини, він і наведе вас на всю правду, – він бо не промовлятиме від себе, лише буде повідати, що вчує, і звістить те, що настане. 1 прославить він мене, бо з мого візьме і звістить вам. Усе, що Отець має, – моє. Тим то й сказав я вам, що він з мого візьме і звістить вам. Ще трохи, і ви не побачите мене більше, і знову ще трохи, – і побачите мене: я бо йду до Отця.» Тоді деякі з його учнів заговорили між собою: «Що воно значить те, що він говорить: Ще трохи, і ви мене не побачите, а знову ще трохи, і побачите мене? 1 оте: Я йду до Отця?» Казали, отже: «Що воно означає, оте «трохи», про яке він говорить? Не знаємо, що він хоче сказати!» 1сус же, відаючи, що вони бажають його спитати, мовив до них: «Розпитуєте один одного, що я хотів сказати словами: Ще трохи, і мене не побачите, і знову ще трохи, і побачите мене? Істинно, істинно говорю вам: Голоситимете, ридатимете, світ же радітиме. Журитиметесь, але журба ваша у радощі обернеться. Журба жінці, коли вона народжує, бо година її вибила. А вродить дитятко – з радощів, що людина на світ народилася, вже й пам’яті про болі нема! Оце й ви нині в журбі. Але я вас знову побачу, і зрадіє ваше серце, і ніхто ваших радощів від вас не відбере. 1 того дня ви не будете питати мене нічого. Істинно, істинно кажу вам: Чого б ви тільки попросили в Отця, – він дасть вам у моє ім’я. В ім’я моє досі ви не просили нічого. Просіте ж – і ви одержите, щоб радощів ваших було вщерть. Оповідав я вам про те притчами. Надходить година, коли вже і притчами не промовлятиму до вас, лише – одверто про Отця звістую вам. Ось того дня проситимете ви в моє ім’я, – і я вже не кажу, що за вас Отця буду благати: Отець бо й сам любить вас, бо ви мене полюбили і повірили, що я від Бога вийшов. Я вийшов від Отця і прийшов на світ – і знову полишаю світ і до Отця повертаюсь.» Мовлять до нього учні: «Ось заговорив ти одверто, і ніякої не оповідаєш притчі. 1 спізнали ми тепер, що ти всевідущий, тож не потрібно тобі, щоб хтось тебе запитував. Ось тим і віруємо, що від Бога єси вийшов.» Відповів їм Ісус: «Віруєте нині? Ось надходить година – і тепер вона, – коли то ви розсієтеся кожен у свій бік, а мене самого полишите. Та я не сам, бо зо мною – Отець. Сказав я вам це, щоб ви мали в мені мир. У світі страждатимете. Та бадьортеся! Я бо подолав світ.»
Отак мовив Ісус, а підвівши очі свої до неба, проказав: «Отче, прийшла година! Прослав свого Сина, щоб Син твій тебе прославив, згідно з владою, що її ти дав йому над усяким тілом: дарувати життя вічне тим, яких ти передав йому. А вічне життя у тому, щоб вони спізнали тебе, єдиного, істинного Бога, і тобою посланого – Ісуса Христа. Я тебе на землі прославив, виконавши те діло, яке ти дав мені до виконання. Тепер же прослав мене, Отче, у себе – славою тією, що її я мав у тебе перед тим, як постав світ! Я об’явив твоє ім’я людям, яких ти від світу передав мені. Вони були твої, ти ж передав мені їх, і зберегли вони слово твоє. Нині збагнули вони, що все, тобою дане мені – від тебе; слова бо, тобою мені дані, я їм дав, і сприйняли вони їх, і справді збагнули, що від тебе я вийшов, і увірували, що ти мене послав. Молю ж за них: не за світ молю, лише за тих, яких ти передав мені, бо вони – твої. І все моє – твоє, твоє ж – моє, і в них я прославився. Я вже більш не у світі, а вони у світі, і я до тебе йду. Отче Святий! Заради імени твого бережи їх, тих, що їх ти мені передав, щоб були одно, як ми! Бувши з ними у світі, я беріг їх у твоє ім’я; тих, яких ти передав мені, я їх стеріг, і ніхто з них не пропав, лише син загибелі, щоб збулося Писання. Тепер же іду до тебе, і кажу те, у світі бувши, щоб вони радощів моїх мали у собі вщерть. Слово твоє я передав їм, тож зненавидів їх світ, – не від світу бо вони, так само, як і я не від світу. Не молю, щоб ти узяв їх від світу, лише – щоб зберіг їх від лихого. Вони не від світу так само, як і я не від світу. Освяти їх у твоїй істині: слово твоє – істина. Як послав єси мене у світ, так послав і я їх у світ. Віддаю себе за них у посвяту, щоб і вони були освячені в істині. Та не лиш за цих молю, але і за тих, які завдяки їхньому слову увірують в мене, щоб усі були одно, як ти, Отче, в мені, а я в тобі, щоб і вони були в нас об’єднані; щоб світ увірував, що ти мене послав. І славу, що ти дав мені, я дав їм, щоб вони були одно так само, як і ми одно. Я – в них, і ти – в мені, – щоб вони були звершені в єдності, щоб світ збагнув, що послав єси мене, та й ізлюбив їх, як ізлюбив мене. Отче! Хочу, щоб ті, яких ти мені передав, перебували там, де і я, щоби й вони були зо мною та й бачили мою славу, яку ти дав мені, бо полюбив єси мене перед заснуванням світу. Праведний Отче! Світ не спізнав тебе, але я тебе спізнав, а й оті спізнали, що послав єси мене. І об’явив я їм твоє ім’я, і об’являти буду, щоб любов, якою ти полюбив мене, в них перебувала, – а я в них!»
Промовивши це, вийшов Ісус із своїми учнями на той бік Кедрон-потоку, де був сад, куди увійшли він та його учні.
