“Якщо ми любитимемо Бога і світ, то цей світ ми перетворимо у Царство Боже!” – Проповідь о. Олега Шепетяка на П’ятнадцяту Неділю по Зісланні Святого Духа
15 – а Нд. по Зісланні
† Покладення пояса Пресв. Богородиці
Гл.6, Єв.4
2 Кр 4:6-15, Мт 22:35-46, Євр 9:1-7, Лк 10:38-42;11:27-28
Всечесні отці,
Дорогі у Христі Брати і Сестри,
Слава Ісусу Христу!
У сьогоднішньому Євангелії ми чуємо, як Христос проголошує дві Головні Заповіді Любові.
Заповіді Любові були присутні і в старому завіті – в П’ятикнижжі Мойсея. Однак в Старому Завіті Заповідям Любові не предавали такого важливого значення, як у Новому Завіті.
В час Христа часто юдейські секти дискутували: «Що є основою закону Мойсея, пророків і писань?». З цим питанням фарисеї приходять до Ісуса, очікуючи Його відповіді та позиції. Даючи відповідь на їх питання, Христос вибирає з П’ятикнижжя Мойсея, зі Старозавітнього Закону те, що вважає основою основ і те, що проголошує основою своєї проповіді.
Христос промовляє до фарисеїв словами зі Старозавітного Закону, але обирає не ті звичні заповіді, які зазвичай обирали фарисеї. Він не встановлює заборон, не говорить про те чого неможна та не накладає табу. Христос говорить про речі позитивні. Якщо Старий Заповіт встановлював закон, який забороняє чинити гріх, то Христос прийшов, щоби сповнити і звершити закон. Він не заперечує Закону Мойсея, але Він його звершує і доповнює. Якщо Старий Заповіт накладав табу, то Христос проголошує, що забороняти, чи не чинити зла є замало для християнина. Християнин повинен не тільки не чинити зло, а преш за все робити добро.
Сьогоднішніми заповідями Христос закликає нас до любові. Закликає любити Бога і любити ближнього. Цю думку продовжує у своїх творах святий Августин, який пише: «Люби і роби, що хочеш». Людина, яка любить, ніколи не тільки не вчинить зла, а й не захоче Його чинити. Чи можемо ми навіть подумати, щоби вчинити зло тим людям, яких ми любимо? Мабуть ні! Тому любов це є той принцип, на якому ґрунтується світ. Господь створив нас з любові і Він потребує і від нас нашої любові. Якщо ми полюбимо Бога, тоді гріх стане для нас немислимим. Якщо ми полюбимо Бога, то тоді з цієї любові виникатимуть і інші вектори нашої любові. Ми не зможемо ненавидіти світ, який створений Богом, не зможемо не любити інших людей, які є сотворені Богом.
Якщо ми любимо Бога, то ми любимо і інших людей. Так само як і в наших родинах, якщо ми любимо наших батьків, то ми любимо наших братів і сестер, тому, що ми одна родина. Люблячи Бога, ми усвідомлюємо, що всі люди на землі, якими б вони не були, до яких релігій чи рас вони б не відносились, якою б мовою вони не розмовляли – вони є дітьми Божими і навіть ті, які цього не усвідомлюють.
Ми люди несемо відповідальність один за одного – за ближнього і тільки в цій відповідальності ми можемо вповні освідомити значення любові. Якщо ми любитимемо Бога і світ, то цей світ ми перетворимо у Царство Боже! Сьогодні дуже актуальними є теми кінця світу. Інколи цими темами спекулюють. Так у вчорашньому Євангелії ми чули слова, коли Христа запитують: «Коли настане кінець світу?». Сьогоднішнє Євангеліє дає нам відповідь не на те питання, коли кінець світу настане, а на те, яким він буде коли настане. Ми повинні панувати над світом, адже ж Господь створив нас на Свій Образ і створив нас як вінець творіння. Вінець – корона – це є символ царської влади і саме ми відповідаємо за світ і саме в нас Господь спитає «Яким ми цей світ зробили?».
Часто ми очікуємо, що кінець світу буде страшним і трагічним. Можливо так!? Але це буде тоді коли ми цей світ приведемо до трагедії. Якщо ми будемо провадити війни і проливати людську кров і цим примножувати ненависть, якщо ми будемо творити споживацьку культуру, в якій руйнуватиметься екологія, якщо будемо формувати такі державні устрої, які є ненависницькими для своїх народів, якщо ми будемо допускати в світі зло, тоді ми своїми руками створимо трагедію, яка знаменуватиме кінець.
Скільки нам потрібно для того щоби знищити світ? Небагато! Сьогодні ми маємо достатньо зброї та сили щоби знищити світ. Але Христос ставить перед нами іншу альтернативу, він говорить про любов до Бога та до ближнього. Людина, яка любить – не потребує зброї. Порівняймо: Скільки способів вбити створила тварина? А скільки способів вбити створила людина? Чи ця наша діяльність скерована на любов?
Читайте також: Проповідь о. Олега Шепетяка на Чотирнадцяту Неділю по Зісланні Святого Духа
Якщо ми побудуємо світ, який керуватиметься любов’ю то такий світ не матиме трагічного кінця. Його кінцем буде початок Царства Божого. Вже і сьогодні, починаючи з себе, кожен з нас покликаний будувати Царство Боже. Адже ж Царство Боже, це є царство любові, це є те суспільство, в якому ми ставимося до Бога з любов’ю, а Він проявлятиме її до нас. Господь любить нас завжди. Він провадить нас стежками, які нам до кінця не зрозумілі. Але Він провадить нас до щастя та блаженства до свого Божого Царства.
Щоби Господь міг замешкати в нашому серці, ми повинні зробити небагато – всього лиш відкрити Йому двері наших сердець. Задумаймося, чи кожна наша дія, слово і думка керуються любов’ю! Як часто ми робимо щось, бо любимо Бога чи ближнього? Як часто натомість ми робимо щось із ненависті та грішної пристрасті?
Христос сьогодні каже: «Люби ближнього свого, як себе самого». Нажаль часто ми не можемо так полюбити ближнього через те, що ми і себе не любимо. Дуже часто нашим найбільшим ворогом є ми самі і ніхто не може зашкодити нам більше ніж ми самі.
Нехай сьогоднішнє Євангеліє стане для нас добрим уроком і підставою для того, щоби ми могли проаналізувати наше життя: Чи любимо ми Бога, ближнього та себе. Та як часто ми нищимо своє життя та себе якимись дріб’язковими пристрастями, дрібними гріхами, які приносять начебто примарну миттєву насолоду, а натомість руйнують життя?! Як часто ми робимо вчинки, за які пізніше жаліємо усе своє життя і чи робимо ми це з любов’ю до себе? Нажаль ні! Часто наше життя є проявом абсолютної відсутності любові.
Тільки тоді коли ми полюбимо Бога усім серцем, усіма думками своїми, тільки тоді наша любов переповнить наше серце і ми зможемо звернутися з любов’ю до усіх і до самих себе.
Нехай сьогоднішнє Євангеліє та молитва, стануть для нас джерелом любові у наших серцях. Щоби ми могли будувати наше життя на вічних і святих фундаментах любові, щоби ми могли будувати наше суспільство як суспільство любові, а не ненависті. Щоби наші сім’ї були простором любові. І тільки тоді коли ми побудуємо цивілізацію любові, страшний суд не буде для нас страшним, а кінець світу не буде для нас кінцем. Коли ми побудуємо Царство Боже, тоді ми зможемо насолоджуватися у вічності божественною присутністю і Христовою благодаттю.
Цитати із Святого Письма
Друге послання апостола Павла до Корінтян 4:6-15
6 Бо Бог, який сказав: «Нехай із темряви світло засяє», – він освітлив серця наші, щоб у них сяяло знання Божої слави, що на обличчі Ісуса Христа. 7А маємо цей скарб у глиняних посудинах, щоб було видно, що велич сили є від Бога, а не від нас. 8Нас тиснуть звідусіль, але ми не пригноблені; ми в труднощах, та ми не втрачаємо надії; 9 нас гонять, та ми не покинуті; ми повалені, та не знищені. 10 Увесь час носимо в тілі мертвоту Ісуса, щоб і життя Ісуса в нашім житті було явним. 11 Нас бо ввесь час живими віддають на смерть із-за Ісуса, щоб і життя Ісуса було явним у нашім смертнім тілі. 12 І так смерть діє в нас, а життя у вас. 13 Та мавши той самий дух віри, про який написано: «Я вірував, тому й говорив», – то й ми віримо, тому й говоримо; 14 бо знаємо, що той, хто воскресив Господа Ісуса, – воскресить і нас з Ісусом і поставить з вами. 15 Бо все це ради вас, щоб розмножена благодать через багатьох збагатила подяку на славу Божу.
Євангелія від Матея 22:35-46
35 І от один із них, законоучитель, спитав його, спокушаючи: 36 “Учителю, котра найбільша заповідь у законі?” 37 Він же сказав до нього: “Люби Господа, Бога твого, всім твоїм серцем, усією твоєю душею і всією думкою твоєю: 38 це найбільша й найперша заповідь. 39А друга подібна до неї: Люби ближнього твого, як себе самого. 40 На ці дві заповіді ввесь закон і пророки спираються.” 41 Коли фарисеї були вкупі, Ісус спитав їх: 42 “Що ви думаєте про Христа? Чий він син?” Кажуть йому: “Давидів.” 43 Він до них мовить: “Як же Давид у надхненні називає його Господом, 44 кажучи: Господь промовив Владиці моєму: Сідай праворуч мене, доки не покладу твоїх ворогів тобі під ноги. 45Коли, отже, Давид його Господом називає, то як він може бути його сином?” 46 І ніхто не міг йому відповісти й слова, і від того дня ніхто не важився більше його запитувати.
Послання апостола Павла до Євреїв 9:1-7
1 Перший завіт мав також свої установи щодо служби і святиню земну. 2 Споруджено бо перший намет, де були світильник, стіл і хліби появлення: він зветься «Святе». 3 За другою ж завісою був намет, званий «Святе Святих», 4 із золотим жертовником для палення пахучого кадила та кивотом завіту, цілковито покритий золотом; в ньому був золотий посуд з манною, розцвіле жезло Арона й таблиці завіту. 5 А зверху над ним херувими слави, що крильми отінювали віко. Але про це не час тепер говорити докладно. 6 І при такому влаштуванні всього цього в перший намет увіходять завжди священики, виконуючи служби, 7 в другий – раз на рік – лиш архиєрей, і то не без крови, що її він приносить за свої і людські провини.
Євангелія від Луки 10:38-42;11:27-28
38 Коли ж вони були в дорозі, він увійшов в одне село, і якась жінка, Марта на ім’я, прийняла його в хату. 39 Була ж у неї сестра що звалася Марія; ця, сівши в ногах Господа, слухала його слова. 40 Марта ж клопоталась усякою прислугою. Наблизившись, каже: “Господи, чи тобі байдуже, що сестра моя лишила мене саму служити? Скажи їй, щоб мені допомогла.” 41 Озвався Господь до неї і промовив: “Марто, Марто, ти побиваєшся і клопочешся про багато, 42 одного ж потрібно. Марія вибрала кращу частку, що не відніметься від неї.” 27 Коли він говорив це, жінка якась, піднісши голос з-між народу, мовила до нього: “Щасливе лоно, що тебе носило, і груди, що тебе кормили.” 28 А він озвався: “Справді ж блаженні ті, що слухають Боже слово і його зберігають.”
Прес-служба Київської архиєпархії
за аудіо матеріалами архіву священик Олега Шепетяка
Довідка:
о. Олег Шепетяк священик Київської архиєпархії Української Греко-Католицької Церкви, доктор філософських наук, доцент кафедри філософії Київського університету імені Бориса Грінченка, викладач Київської Трьохсвятительської духовної семінарії, місто Київ
