Вечірня з виставленням плащаниці

Вечірня з виставленням плащаниці

Стихири на «Господи взиваю»

(г. 1): Усе створіння змінилося від страху,* коли і побачило, що ти, Христе, висиш на хресті.* Сонце потьмарилось й основи землі сколихнулися;* все сшвстраждало з Творцем світу.* Господи, що з волі своєї* терпів за нас страждання, – слава тобі!

(г. 2): Беззаконні й нечестиві люди!* Чому ж ви укладаєте задуми безумні?* Навіщо Життя всіх на смерть ви засудили?* Ой, диво велике! Творець світу віддається в руки беззаконників* і Чоловіколюбець – підноситься на хрест,* щоб визволити з аду в’язнів, які взивають:* Довготерпеливий Господи, – слава тобі!

Як побачила тебе, Слове,* сьогодні на хресті пренепорочна Діва,* по-материнському від жалю зайшлася* і серцем дуже побивалась* та, гірко зітхаючи, з глибини душі у сльозах голосила:* Ой, горе мені, божественне Дитя моє!* Горе мені, Світло світу!* Навіщо заховався ти від очей моїх, Агнче Божий?* Навіть ангельські хори вжахнулись, взиваючи:* Незбагненний Господи, – слава тобі!

Як Діва, що непорочно тебе породила,* побачила тебе, Христе, повішеного на дереві* – Творця світу і Бога,* то гірко заплакала:* Сину мій, де поділась краса обличчя твого?* Не можу дивитись, бо не по правді розпинають тебе.* Але незабаром встань, щоб і я побачила твоє з мертвих* на третій день воскресіння.

(г. 6): Сьогодні Владика створінь стоїть перед Пилатом* і його, Творця, засуджують на хрест.* Він, як Агнець, добровільно, приходить,* щоб його прибили цвяхами і бік йому пробили.* Губкою напоюють того, хто манну як дощ зсилав.* По лиці дозволяє себе бити Спаситель світу,* і Творця всіх висмівають його ж раби.* За розпинателів він умоляє свого Отця, кажучи:* Отче, відпусти їм цей гріх,* бо не знають, беззаконні, яке зло чинять.* О, яка велика любов Господа до людей!

Як могло беззаконне зборище засудити на смерть* Царя всього створіння і не соромилося,* коли він нагадав їм усі добродійства, питаючи:* Народе мій, що я тобі заподіяв?* Невже ж не сповнив я Юдею чудами?* Хіба не воскресив я мерців одним моїм словом?* Чи не лікував усяку недугу й неміч?* Що ж ви мені за це віддаєте? Чому забули мене?* За оздоровлення завдаєте мені рани,* за життя, немов злочинця, – вбиваєте та вішаєте на хресті свого Добродія,* наче беззаконника – Законодавця,* і як підсудного – Царя всього.* О, Господи довготерпеливий, – слава тобі!

Слава і нині: Страшна й преславна таємниця сьогодні діється на очах наших!* Схоплено Неосяжного.* Того, хто визволяє Адама від прокляття, зв’язано.* Того, хто знає всі таємниці душі – несправедливо допитують.* Того, хто безодню зачинив – у в’язницю вкидають.* Перед Пилатом стоїть той,* перед ким з острахом стоять небесні сили.* Створителя вдаряє рука, яку він створив;* на хрест засуджено Суддю живих і мертвих;* у гріб кладуть того, хто ад зруйнував.* Незлобивий Господи, що все витерпів з милосердя свого* і всіх спасаєш від засудження, – слава тобі!

Стихири на стиховні

(г. 2): Коли з дерева Ариматейський Йосиф* зняв тебе, Життя всіх, мертвого,* він смирною і плащаницею обгорнув тебе, Христе,* і з любов’ю заходився, серцем і устами,* обціловувати нетлінне тіло твоє.* Перейнятий острахом, радісно кликнув до тебе:* Слава приниженню твоєму, Чоловіколюбче!

Коли в гробі новому за всіх* поклався ти, всіх Визволителю,* то ад – наруга всіх, побачивши тебе, вжахнувся;* кайдани порвалися, ворота поламалися,* гроби відкрилися, мертві повставали. Тоді й Адам з подякою радісно кликнув до тебе:* Слава приниженню твоєму, Чоловіколюбче!

Коли ти, Христе, неописанний* і безконечний за Божою природою,* дав себе добровільно у гробі з тілом замкнути,* ти замкнув тайники смерти,* спустошив усе адове царство,* і цю суботу сподобив твого божественного благословення,* слави та світлости.

Коли небесні сили бачили,* як беззаконники тебе, Христе,* немов обманця оклевечували,* і як вони гробний камінь опечатали тими руками,* які пробили твої пресвітлі груди,* стрепенулися від невимовного твого довготерпіння.* Але, співрадіючи з нашим спасінням, кликали до тебе:* Слава твоєму приниженню, Чоловіколюбче!

Слава і нині (г. 5): Тебе, що світлом, немов ризою, зодягаєшся,* зняв Йосиф з Никодимом* і, бачивши мертвого, нагого, непохованого,* ревним плачем заплакали* і, ридаючи, промовили:* Жалю наш, найсолодший Ісусе!* Побачивши тебе на хресті повислого,* сонце негайно мороком покрилося* і земля з остраху тряслася,* і роздерлася церковна занавіса.* Ось тепер бачу тебе, що заради мене* добровільно прийняв смерть!* Як поховаю тебе, мій Боже?* Або якою плащаницею обгорну?* Якими ж руками діткнуся нетлінного твого тіла?* Та й які, Щедрий, пісні заспіваю на твій відхід?* Величаю страсті твої, оспівую твій похорон з воскресінням,* кличучи: Господи, – слава тобі!

Тропар

(г. 2): Благообразний Йосиф,* знявши з хреста пречисте тіло твоє,* плащаницею чистою обвив* і, пахощами покривши, у гріб новий положив. (3)