«Нічого таємного, що б не стало явним»: у Києві відкрили виставку до 75-ї річниці Львівського псевдособору
Сьогодні, 5 березня, Інститут історії Церкви УКУ спільно з Національним музеєм історії України у Другій світовій війні відкрили виставку з нагоди відзначення сумної 75-ї річниці т. зв. Львівського «собору», який оголосив про «ліквідацію» Української Греко-Католицької Церкви шляхом її «возз’єднання» з Руською Православною Церквою. Експозиція розміщена у приміщенні Національного музею історії України у Другій світовій війні. Відкриття транслювалося на ресурсах «Живого телебачення».
Це не був ані «собор», ані «собор УГКЦ»
Захід розпочався зі слова Предстоятеля УГКЦ Блаженнішого Святослава. Глава Церкви зазначив, що правда про псевдособор, яку цими днями пізнаємо, насамперед спростовує кожне слово з назви Львівського «собору». Позаяк бачимо, що це не був ані «собор», ані «собор УГКЦ». І очевидно, жодного «возз’єднання» не відбулося, бо таким методом Церкви не єднаються.
За його словами, сьогодні у музеї маємо можливість побачити мовчазних свідків, які засвідчують справжню історію тоталітаризму в Україні, який зневажав гідність кожного, хто попадався йому під руку. Ця подія, яку патріарх Йосиф влучно назвав «невдалою імпрезою», спричинила масу жертв.
«Звертаюся до загалу: завітайте сюди, щоб переглянути виставку. Серед експонатів маємо унікальну ікону, яка вперше за 75 років повернулася до Києва. Її збезчестили енкаведисти. Сьогодні ікона Богородиці з собору Юра перед нами», ‒ зазначив Отець і Глава УГКЦ.
Відтак Предстоятель УГКЦ подякував всім інституціям за організацію виставки.
Просимо Бога, щоб допоміг нам пам’ятаючи запобігати, щоб у майбутньому подібні трагедії ніколи не повторялися. Щоб кожна Церква могла бути Церквою, яка, за словами Блаженнішого Любомира, служить Богові і рідному народові», ‒ додав Блаженніший Святослав.
Насилля не мало останнього слова
Пан Іван Ковальчук, генеральний директор Національного музею історії України у Другій світовій війні, подякував Блаженнішому Святославу за довіру і закликав об’єднуватися і надалі у спільній праці для України, щоб разом її захищати, любити і шанувати на всіх маленьких майданчиках.
Доцентка кафедри соціології Національного університету «Києво-Могилянська академія» пані Олена Богдан зазначила, що сьогоднішня подія викликає у дослідниці почуття честі та радості, які є переплутані зі смутком. «Наше споминання цієї дати означає, що насилля не мало останнього слова, ‒ підкреслила науковець і наголосила. ‒ Сьогоднішнє покоління відповідальне за те, щоб згадати, визнати і засвідчити, що правда має значення. Від цього залежить наше майбутнє».
Відтак з словом виступив декан історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка доктор Іван Патриляк.
«Сьогодні згадуємо дні, коли відбулося зло і велика кривда і насилля. Цими днями 75 років назад співробітники спецслужб пакували речі, можливо цю ікону й інші інструкції, і виїздили до Львова. Для чого знищували УГКЦ? Невже влада не почувалася впевнено? Невже одна Церква могла нести загрозу такій могутній імперії? ‒ запитав доктор Патриляк і відповів. ‒ Очевидно, що загроза була. Саме тому, що УГКЦ служить Богові і народові її боялися у Кремлі. А їм потрібна була структура, яка погодилася б служити режиму».
За словами історика, станом на 1946 рік УГКЦ продемонструвала, що століттями може розвиватися у неприхильному державному середовищі. Більше того, є опорою нещасного народу, трампліном для українців, щоб ми не забували про мету, ким маємо стати: господарями на своій землі.
На противагу державі, яка виконує функцію, Церква виконувала і виконує місію
Професор Олександр Лисенко зауважив, що ніколи не бачив такої системної роботи держави з недержавною інституцією, як під час псевдособору. «На противагу державі, яка виконує функцію, Церква виконує місію. Ця місія виражається у активній позиції Церкви у різних національних і громадських питаннях», ‒ наголосив пан Лисенко.
Відтак проректор УКУ та куратор виставки доктор Олег Турій висловив переконання, що фантоми минулого необхідно називати по імені, щоб творити майбутнє. На його переконаня у цьому полягає ключ успіху. «Бо, коли ми є вільні, тоді ми є творчими», ‒ підкреслив дослідник і провів екскурсію експозицією виставки.
За його словами, виставка розповідає про передумови, методи організації й перебіг цієї насильницької акції сталінського режиму та його каральних органів, що мав далекосяжні й трагічні наслідки, поламавши тисячі людських доль, а, проте, так і не досягнув заявленої мети – знищення непокірної Церкви в контексті повоєнної радянізації Західної України.
В основі експозиції – документи й фотоматеріали з фондів Галузевого державного архіву СБУ, Державного архіву Львівської області, Львівського музею історії релігії, Центрального державного кінофотофоноархіву України ім. Г. Пшеничного, а також архіву Інституту історії Церкви. Вони знімають завісу фальші з дійства, що його тоталітарна безбожна влада намагалася представити як «торжество православ’я» та «повернення до віри батьків», і показують – у прямому й переносному сенсі – справжні обличчя організаторів, режисерів та виконавців псевдособору.
Виставка присвячена пам’яті всіх тих владик, священників та мирян УГКЦ, які 75 років тому залишилися вірними
«Банери демонструють «невдалу імпрезу» цього зібрання у Львові, розписаного наперед. Банери передають штучність організації собору. Документи укладено хронологічно і тематично. Також на банерах представленні різні долі учасників «собору», а також процес відродження Церкви», ‒ розповідає доктор Турій.
Серед експонатів представлено частину кримінальних справ: «Справу «Рифи», що була заведена на керівництво УГКЦ, фото Климентія Шептицького. Є альбоми з обласного архіву з фотографіями псевдособору, а також цінні артефакти ІІЦ УКУ. Серед яких слід звернути увагу на ікону Богородиці, яку вишила жінка в тюрмі, щоб священники служили перед нею богослужіння. Цікаво, що жінка вишивала риб’ячими кістками, а нитки брала з радянського прапору.
Унікальним експонатом є ікона Богородиці, яку енкаведисти доставили до Львова на знак торжества «перемоги» над УГКЦ. Ікона з Києво-Печерської лаври. На сьогоднішній день зберігається у соборі Святого Юра у Львові.
«Прагнемо цією виставкою показати, що насилля і неправда не може провадити до добрих плодів. Насилля має бути викоріненим», ‒ наголосив Олег Турій.
Виставка «Нічого таємного, що б не стало явним» в Національному музеї історії України у Другій світовій війні експонуватиметься до кінця березня.