З історії УГКЦ на Поділлі (1700-1840 рр.)
Наприкінці XVII cт. (1699 р.) після кількох десятиліть панування турків Поділля повернулося під владу Польщі, а наступного року православний єпископ Львівський, Галицький та Кам’янецький Йосиф Шумлянський відкрито пристав на унію. Розпочався стосорокарічний період діяльності Унійної Церкви та Чину Святого Василія Великого на Поділлі, територія якого на той час була поділена на два воєводства: Подільське та Брацлавське.
Джерело фото: media-uman.com
З початку XVIII ст. на землях зазначених воєводств почали з’являтися унійні священики та ченці-василіани, які займали православні церкви та монастирі. На території Поділля було вісімнадцять василіанських монастирів. З них найбільшими можна назвати Барський, Кам’янець-Подільський, Сатанівський, Шаргородський та Уманський. Ченці цих монастирів, а також Вінницького, займалися освітою місцевих дітей та юнаків, утримуючи власні школи. Також чернечі обителі займалися душпастирською працею, проповідницькою, місійною, науковою діяльністю.
До 1720 р. рух на Церковну унію не був масовим і загрозливим для православ’я. Це пояснюється знелюдненням даної території у другій половині XVII ст., коли тут перебували татари. Щоб привабити сюди переселенців із західних земель Речі Посполитої, серед яких були не тільки українці, але й представники інших національностей, польським дідичам довелося надавати певні пільги, серед яких були й релігійні. Тому унія територією Поділля поширювалася відносно повільно. Хоча водночас відомо, що вже 1702 р. у с. Кульчіївці Кам’янецького повіту з’явилася чи не перша унійна парафія на Поділлі, а 1707 р. – перший василіанський монастир у м. Сатанів. Поступово кількість церков збільшувалася. Однак активне розповсюдження Унійної Церкви відбулося вже після Замойського собору (1720), на якому була проведена реформа Церкви. Якщо в 30-і рр. XVIII ст. по всій Західній Україні було не більше 150 унійних парафій, то в 1747 р. їх налічувалося 800, а близько 1764 р. до 2 тисяч. Кожна парафія в середині XVIII ст. складалася приблизно з 50 парафіян. Адміністративно деканати Подільського та Брацлавського воєводства з 1700 р. знаходились під владою львівських єпископів, але з 1720 р. останнє підпорядкувала собі Київська митрополія.
У 1772 р. відбувся І поділ Польщі, що стало приводом до прямого втручання російської влади в унійні справи. ЗА ПІДТРИМКИ РОСІЙСЬКИХ ВІЙСЬК НА ПРАВОБЕРЕЖЖІ БУЛО ВІДІБРАНО БЛИЗЬКО 1 200 ПАРАФІЙ і в унії залишилося тільки 600 парафій. В цей же час у Подільському воєводстві нараховувалось 562 православні церкви.
Однак після відходу російських військ з території Правобережжя, а також втручання папи римського Климентія XIV та праці його візитатора М. Рила, Унійній Церкві вдалось повернути втрачене. 1782 р. на Брацлавщині вже було 1 081 церква та 1 171 священик.
Через чвари поляки не змогли відстояти свою самостійність і незалежність. Завдяки двом поділам, їхня держава перестала існувати. Територія Поділля увійшла до складу Російської імперії, що спричинило поширення православної віри. В РЕЗУЛЬТАТІ ПРОДУМАНОЇ ТА ЧІТКО СПЛАНОВАНОЇ АНТИУНІЙНОЇ ПОЛІТИКИ ЗА КОРОТКИЙ ПЕРІОД 1794-1796 РР. НА ПРАВОБЕРЕЖНІЙ УКРАЇНІ УНІЙНА ЦЕРКВА ВТРАТИЛА 9 316 ПАРАФІЙ, 145 МОНАСТИРІВ ТА ПОНАД 8 МІЛЬЙОНІВ ВІРУЮЧИХ. 1795 р. в колишніх Подільському та Брацлавському воєводствах до…
Продовження статті шукайте в новому номері журналу «Наш Собор», журнал знайдете в крамницях Ваших храмів.
Автор статті: Хіхлач Богдан Миколайович – кандидат історичних наук, старший науковий співробітник Вінницького обласного краєзнавчого музею
