Владика Йосиф (Мілян): «Природа Церкви є місійною, бо сам Христос своїм послідовникам наказував іти і навчати всі народи»
Способи місійного душпастирства змінюються залежно від місця, обставин та часу. Тому, шукаючи відповідних методів місійної праці, ми постійно послуговуємося богослов’ям та молитвою.
На цьому наголосив владика Йосиф (Мілян), голова Пасторально-міграційного відділу УГКЦ (ПМВ), доповідаючи на тему «Місіонерські ініціативи в душпастирському служінні УГКЦ» в рамках круглого столу, організованого кафедрою пасторального богослов’я Філософського-богословського факультету УКУ, під назвою «Місія Церкви в сьогоденні: контекст і відповіді на виклики часу» 10 лютого.
За словами єпископа, місіонерська праця УГКЦ, яка полягає насамперед в євангелізаційній діяльності, робить великі кроки вперед. Причиною цього є чисельна трудова міграція українців в країни Західної Європи. «Тож наші душпастирі повинні реагувати на цей виклик, щоб дати нашим вірним можливість брати участь в літургійному і сакраментальному житті Церкви. Наша місійна праця має дещо спонтанний характер. Оскільки в багатьох країнах ще немає наших церковних структур, то наші громади підпорядковані там структурам РКЦ», – пояснив єпископ. Далі голова ПМВ УГКЦ розповів про історію заснування в Церкві відділу, який він очолює.
Додамо, ПМВ проводить щороку відповідні формаційні курси для семінаристів, а також здійснює інформаційну роботу через видання «Обіжник» і сайт.
«Христова Церква розглядає міграцію як шанс для поодинокої людини зустріти іншу і збагатитися її досвідом, шанс для спільноти поділитися власним досвідом, шанс для певного етносу зрости, шанс для світу не зупинитися. Сама природа Церкви є місійною, бо Христос своїм послідовникам наказував «йти і навчати всі народи». А це означало вийти за межі своєї землі», – пояснив він далі. Владики Синоду УГКЦ у 2010 році засвідчили, що міграція – поштовх до діалогу, який створює можливість зустріти в особі ближнього самого Ісуса Христа. «В особі емігранта приходить багатство його мови та народної традиції, інший спосіб бачення світу, а це перевіряє нас на людяність. У цьому полягає суть філософії міграційної політики Церкви, яка відрізняється від політики держави, що згадує про мігранта тоді, коли він приносить політичну чи економічну користь», – сказав владика Йосиф.
Він наголосив на тому, що, замикаючись у собі, мігрант ризикує задихнутися у власних проблемах. Тому, на його думку, потрібно змінити філософію ставлення до мігранства.
«Держава повинна сприяти організації мігрантів навколо духовних, культурних і соціальних осередків. Наприклад, громади УГКЦ в Італії є не тільки осередками духовного, але також культурного життя. Це своєрідне об’єднання людей навколо ідеї», – зазначив доповідач.
Наприкінці владика Йосиф додав, що кожна держава повинна дбати про те, аби захистити свого громадянина і допомогти йому там, де він є. «УГКЦ будує свою місійну працю насамперед на любові до людини», – завершив він.
