«Великий Піст – час подивитися, де ми віддалилися від Бога, покаятися і повернутися до Нього», – о. Ніканор Лоїк
З понеділка, 15 березня, у греко-католиків і православних розпочався Великий Піст, який триватиме до 1 травня включно. Це – час очікування Христового Воскресіння, а для християнина – велика духовна мандрівка, подорож для зустрічі з Богом.
Якою мала б бути ця подорож і духовні практики у часі Посту у «Добрій розмові» з Галиною Бабій говорить о. Ніканор Лоїк, Адміністратор Патріаршого Собору УГКЦ у Києві.
«Великий Піст – благодатний час, який нам дається щороку: усі ми прямуємо до вічності, до Бога, але тут, у земному житті, маємо ці кілька тижнів на переосмислення свого життя і цінностей. Можемо більше часу присвятити собі і своїй зустрічі з Богом, віднайти Його в собі, адже людина створена на образ і подобу Божу… Цей час даний нам для того, щоб подивитися, де ми схибили і віддалилися від Бога, покаятися і повернутися до Нього…» – каже отець Ніканор.
«Цю подорож святий Августин описує в такий спосіб: «Від зовнішнього – до внутрішнього, від нижнього – до вищого». Хто ніколи не постив, хто не здійснював тієї мандрівки всередину самого себе, хто не зумів у глибині свого серця піднятися від нижнього до вищого мотиву, змісту свого життя, той живе у світі ілюзій і незнання не тільки про Божу присутність, а й про самого себе…» – сказав у недільній проповіді напередодні Великого Посту Блаженніший Святослав.
Про Богослужіння Великого Посту
Ці богослужіння – особливі, більшість відбувається тільки у цьому часі церковного року. Великий Піст складається з двох частин – Чотиридесятниці, тобто 40-денного посту, і Страсної седмиці. Чотиридесятниця – дорога покаяння людини, її духовного відновлення, а Страсна седмиця – дорога останніх днів земного життя Сина Божого, його смерті і Воскресіння.
«Великий Піст звертає увагу людини на неї саму, на її душу, – пояснює отець Ніканор. – Важливо, щоб через молитву і читання Святого Письма – зокрема, пояснення певних подій Старого Завіту, ми віднаходили у собі причину нашої гріховності, відкрили її і покаялися. Цьому допомагають і літургійні тексти у цьому часі…»
Більше про Богослужіння Великого Посту можна почитати тут: https://risu.ua/bogosluzhinnya-velikogo-postu_t373
Окрім молитви, читання Святого Письма, певного самообмеження у їжі та розвагах, у часі Великого Посту є й інші обов’язкові духовні практики – сповідь, сорокоусти, милостиня тощо. У чому їх християнська сутність і зміст?
Про сповідь
«Кульмінацією Великого Посту для кожного християнина є свята Тайна покаяння, – каже отець. – У нинішні часи пандемії і перманентного карантину отримати сповідь, мабуть, найважче… Але наші священики призвичаїлися і до цих складних умов – дотримуємося всіх запобіжних заходів і приписів… Минулого року було складніше – Церкви були закриті для людей, і для багатьох священиків порожні храми у часі Посту і Великодня були дуже дивним і болісним видовищем. Але, дякувати Богу, технічні засоби допомогли і дали тоді можливість вірним бути присутніми на богослужіннях хоча б так, віртуально…»
Про Сорокоусти
Це – моління за померлих у часі Великого Посту, дослівно «моління 40 уст (священиків)». Це давня традиція поминання членів роду і пам’яті про предків. Для нас сьогодні ця традиція втілена у поминальній книжечці родини, де записані імена близьких, які відійшли у вічність, і які згадуються у Сорокоустах. Впродовж Великого Посту священик сорок разів згадає ім’я кожного з них у молитвах Церкви за людей, які відійшли до вічності.
«Така поминальна книжечка мала би нести в собі тяглість цілого роду. Віддаючи її священику у часі Великого Посту, на парастаси, маємо надію що записані у ній імена згадають у цих молитвах, – каже отець. – Перед Різдвом читаємо родовід Ісуса Христа. Читання імен наших померлих в очікуванні Воскресіння – ніби нагадування, що вони були, що ми їх носимо у своєму серці і в молитовному поминанні…»
Поради тим, хто ще ніколи не постив
«Піст – практика дуже особиста, це про стосунки між людиною і Богом… Щоб пережити і відчути цю радість, треба хоча б спробувати – зробити собі хоча б найменшу постанову і витримати її. І тоді, по завершенні Посту, відчувається надзвичайна радість – що ти це зміг, щось у собі переміг…»
А якщо не витримав?
«Що ж, людина є слабкою, тому розчаровуватися немає чого… Ми живемо у сьогоденні, але й у часі, який провадить нас до вічності. Тому – просімо у Бога допомоги і сили знову спробувати і дотриматися того, що постановили…»
