«Церква сьогодні закликає монашество стати у авангарді служіння ближньому», – Єпископ Йосиф Мілян
«Служіння Богу через служіння ближньому сьогодні має величезне поле діяльності. У 150-ти ліття від дня народження отця Климентія Шептицького слід і нам, Студитам, переосмислити нашу місію «тут і тепер» у світлі того, що він нам заповів. Переконаний, ми з цим справимося, а Господь нам у цьому допоможе. Нам тільки потрібно не боятися «ризикувати» послужити!», – на цьому наголосив Преосвященний Владика Йосиф Мілян, Єпископ-помічник Київської Архиєпархії, Протосинкел Київський у своїй доповіді виголошеній 1 травня 2019 року в Уневі, під час конференції з нагоди святкування річниці смерті блаженного Климентія Шептицткого.
Звертаючись до присутніх Архиєрей звернув увагу, що рік, який переживаємо є особливим під кожним оглядом, як для нашої країни, так і для монастирів Студійського уставу: «Саме цього року виповнюється 150 років від дня народження нашого архімандрита, нашого небесного заступника, співвідновителя монахів Студитів в Україні – блаженного Климентія Шептицького. Переконаний, що ми тільки-но починаємо його відкривати для себе, і якби це парадоксально не звучало – на 28 році незалежної України і свобідної діяльності наших монастирів. В першу чергу ми відкриваємо його через ті краплі архівних документів, оскільки з живих свідків, які його пам’ятали, принаймні серед нас, у студійській спільноті, не залишилося нікого».
Далі Владика зазначив, що сьогодні, в рамках ювілею 150-ти ліття від дня народження блаженного Климентія, монахи та вірні зібралися в Уневі саме в той день, коли він переставився до вічності – 1 травня 1951 року: «Це є сумний, і водночас радісний для нас день. Сумний через те, що ми втратили того, який разом зі своїм братом Слугою Божим митрополитом Андреєм закладав основи відродженого Студійського чернецтва в України. А радісний через те, що цього дня ми отримали нашого небесного заступника, геройські чесноти і святість якого проголосив святий Папа Іван Павло ІІ 27 червня 2001 року в часі свого Апостольського візиту в Україну. Це дає нам підстави надіятися, що за його молитвами Господь нас буде провадити навіть тоді, коли нам здаватиметься, що Його руки не видно на горизонті».
У своїй доповіді Владика також закликав монашество стати у авангарді служіння ближньому: «Саме воно, за словами апостола і євангелиста Івана, є видимою ознакою любові до Бога. Це служіння може мати різний характер – молитовний, просвітницький, харитативний, тощо. І коли уважно приглянутися до Типікону братів Шептицьких, яким і сьогодні користуємося у наших монастирях, то в ньому знаходимо усі підстави для такого роду діяння. В першу чергу монастирі повинні стати школами правдивої молитви. Молитва – це розмова з Богом. Чи справді усі наші молитви є розмовами з Богом? Що потрібно для того, щоб їх оживити. Думаю, протягом 28 років незалежності ми вже набрали досвіду, щоб навчитися розрізняти молитву від багатомовности, а багатомовність від молитви. Зверніть увагу на те, що сучасна молодь не сторониться від молитви, навпаки дуже її цінить, але вона не є готовою сприйняти молитву у такій формі, у якій ми її маємо»
«Коли ж мова про зовнішню діяльність, яка є дуже актуальною на сьогоднішній день, – продовжив Владика Йосиф, – і про яку знаходимо виразні свідчення у Типіконі, то на моє глибоке переконання, перед сучасним Студійським монашеством стоїть виклик послужити ближньому у харитативній і освітній сфері. Хтось може подумати, що я жартую. Але я не жартую! Я дуже добре знаю наші потенціали, людей, які мають до цього здібності. Їх просто потрібно підтримати».
Далі Єпископ розповів, що коли готувався до сьогоднішнього виступу і перечитував ще раз Типікон, що його написав о. Климентій, то Він мимоволі запитував себе про те, чи готові сьогоднішні Студити хоча б розпочати втілювати його ідеї в життя: «Переконаний, що усіх нас збирає часто страх перед чимось новим і незнаним. Христові Апостоли, які повні розчарування і зневіри після розп’яття свого вчителя безрезультатно рибалили, також не дуже хотіли відчалити на глибінь і закинути сіті. Вони, які були експертами своєї справи і вміли логічно мислити, прекрасно розуміли, що нічого не зловлять. Тому, апостол Петро на заклик Воскреслого Христа, якого він ще не розпізнав, сказав у відповідь: «Наставнику, всю ніч трудились ми й нічого не піймали». Але дальше додає: «Але на твоє слово закину сіті». І щойно тоді, коли побачив велику сили риби зрозумів, що то не є людська справа, але Божа. Він відчув себе дуже мізерним і грішним, зрозумів, що то Господь, якого він, Петро, скеля зрадив. Тому і сказав: «Іди від мене, Господи, бо я грішна людина». У відповідь почув лагідне Христове слово: «Не бійся! Віднині будеш ловити людей».
Слово, яке тоді промовив до апостола Петра, промовляє сьогодні його Церква. Вона закликає нас переосмислити власне покликання у світлі Божого Слова, навчання Церкви і знаків часу. Ніхто з тут присутніх не може передбачити точно, яким буде монашество майбутнього, але переконаний, що воно буде, бо воно є Божою справою», – наголосив Архиєрей.
Уся доповідь знаходиться за цим посиланням: ДОПОВІДЬ