«Сергій Проскурня був непересічним митцем, режисером та драматургом. Він був непересічною людиною», – Єпископ Йосиф Мілян
«Сьогодні солідарно сумуємо разом з родиною, мамою, дружиною, та дочкою неповторного Сергія Проскурні. Він був чоловіком, який шукав нові віяння в режисурі українського мистецтва. Це був креативний режисер, який не боявся експериментувати, був дуже гнучкий, прислухався до інших і знаходив порозуміння», – про це 4 лютого 2021 року, по завершенні заупокійної панахиди з приводу смерті режисера Сергія Проскурні, говорив владика Йосиф Мілян, Єпископ-помічник Київської Архиєпархії у коментарі для українських журналістів.
Зокрема у своєму слові Архиєрей зауважив, що кожна людина є непересічною, бо кожен створений на Образ і Подобу Божу. «Кожен є інакшим, кожен має інший характер, голос, колір волосся, думки… Зі свого досвіду спілкування та праці з новопреставленим Сергієм, хочу сказати, що він був непересічною людиною, непересічним українцем, непересічним митцем, режисером та драматургом. Життя неодноразово зводило нас разом».
Владика Йосиф пригадав, що покійний Сергій співпрацював з Українською Греко-Католицькою Церквою з початку 90-х років, коли він став режисером фільму твореного з нагоди ювілейного з’їзду Української Молоді Христові (УМХ). Тоді він залюбки відгукнувся на наше запрошення та зумів запропонувати як режисер те, що Церкві було ближчим. Пригадую цікавий момент, коли на сцені Нью-Йоркської опери була поставлена вистава «Ісус Христос – Суперзірка» (Jesus Christ Superstar). У той час, на сцені Львівської опери, завдяки письменнику Богдану Стельмаху, музиканту і композитору Юрію Саєнко і за режисури Сергія Проскурні, була поставлена опера «Вірую», за мотивами Євангелія від Івана. Це була справжня українська, сучасна опера», – наголосив Протосинкел Київський, доцінюючи при цьому, вклад покійного в українське мистецтво.
На завершення Єпископ зазначив, що Сергій Проскурня як людина своєї професії завжди був у пошуку та завжди вчився нового. «Мабуть, як людина мистецтва, він не завжди був доцінений усіма людьми. Чомусь визнання часто приходить лише після смерті. Читаючи різні дописи про Сергія, розуміємо, що це все правда. Шкода, що так скоро… Шкода, що залишив у непростих обставинах життя свою маму в Черкасах. Шкода, бо залишив дружину та доньку, яка потребує його підтримки і уваги. Шкода, бо залишив українське мистецтво, яке він формував, до якого ще міг багато докластися. Але як казав Блаженніший Святослав Шевчук: «Найбільшим режисером нашого життя є Господь Бог». Його вистава, яка називається «Життя Сергія Проскурні» – перша дія закінчилась. Антракт, і він перейшов у другу дію, яка називається «Вічність»», – наголосив Архиєрей.
