Проповідь о. Олега Шепетяка на 20 Неділю по Зісланні Святого Духа
20-а Нд. по Зісланні
Муч. Харитини
Гл 1:11-19, Лк 7:11-16
Всечесні отці,
дорогі в Хресті браття і сестри,
Слава Ісусу Христу!
«Бог навідався до свого народу» – ці слова промовляє в сьогоднішній Євангелії Святий Євангелист Лука. Він переповідає слова, якими народ вітав Ісуса, після того, як Він вчинив чудо воскресіння. Бог навідався до народу свого – це основне послання всієї Євангелії, це та основна думка, яка пронизує все Святе Письмо. Бог навідався, Бог не залишив, Бог перебуває з нами.
Євангелія означає «добра вістка», «добра новина», і вона є доброю тому, що сповіщає нам усім, що Бог навідався до свого народу. Бог приходить до нас, опиняється посеред нас і не тільки, а і у наших серцях, у нас всередині, в тих найглибинніших закутках нашої людської сутності. Бог прийшов, навідався, і його прихід змінив історію. Його прихід змінив людське буття…
В сьогоднішній Євангелії ми чуємо, як Христос воскрешає оцього юнака з міста Наїн, який був єдиним сином у своєї матері, що була вдовою. В момент горя, яке спіткало їхню родину, яке залишило нещасну матір сиротою, горе над, яким оплакувала сила народу, саме в момент цього горя приходить до Наїну Господь. Він воскрешає і цим жестом, Він не тільки дарує радість отій нещасній вдові, Він не тільки дарує радість містові, Він не тільки показує силу Божу, а Він сповнює те, для чого Він прийшов у цей Світ.
Наші прародичі, Адам І Єва согрішивши в Едемському Саді, відвернулися від Бога, відвернулися від того Джерела Благодаті і саме це стало причиною нашої смертності. Гріх Адама і Єви, який відбувся ними в раю, дав свій наслідок. Наслідком гріха прародичів став отой стан людини, який ми з вами переживаємо. Від моменту свого народження ми рухаємося до смерті, з кожною миттю ми старіємо, набуваємо нових хворіб, аж допоки не наступить отой фатальний вирок смерті. Смерті, якої усі ми боїмося, і на яку усі ми реагуємо трагедією.
Ми завжди болісно реагуємо на смерть тому, що смерть не є природною для людини. Смерть є наслідком гріха. Смерть є наслідком того, що людина розірвала свій зв’язок з Богом. Господь не створював людину смертною, Він її створив вільною. І саме перед людиною стояло завдання обрати: бути їй з Богом, а отже з Джерелом свого життя чи відвернутися від Нього, впасти в гріх, відректися від Бога, а тим самим і від життя. Тому, що Господь наш творець, який творить людину і Весь Світ не тільки в якомусь моменті історії Буття. Оцей творчий акт є вічним, Господь постійно присутній у Світі і в людині і своєю присутністю Він наповнює Світ і людину буттям і існуванням. І тоді, коли людина відвернулася від Бога, тоді коли людина відпала від Нього, цей момент став переломним.
Людина успадкувала від наших давніх прародичів смерть, яка як би ми не хотіли про неї забути і відсунути її десь подалі від нашої буденщини, вона все рівно присутня, вона породжує страх, вона породжує бажання і прагнення. Ота смерть, яка породжена гріхом наших прародичів у нашому житті, у нашому існуванні породжує наступні гріхи тому, що ми бажаючи жити, бажаючи віднайти оте Джерело нашого життя, інколи рухаємося неправильним шляхом, не до правдивого Бога, а до тих ідолів, які ми самі собі створюємо. Але якою би трагічною не була оця перспектива людини, Господь не бажає смерті грішника.
Євангеліє є «доброю новиною», новиною, яка має приносити нам радість, адже ж вона говорить не про смерть, а про життя, вона говорить не про прокляття, а про благословення, не про гріх, а про праведність. І в сьогоднішньому Євангеліє ми читаємо, що щоб не сталося, яким би шляхом не пішла людина, Христос іде на зустріч людині, навіть, якщо вона мертва чи то фізично, чи то духовно.
Господь є Спасителем, Він спасає нас від того актуального стану, в якому ми перебуваємо. В сьогоднішньому Євангеліє Він воскресив отого юнака, згодом Христос підноситься на хрест, щоби там померти. Померти не як Бог, бо Бог безсмертний, померти, як людина, бо Він взяв на себе людську природу, Він взяв на себе природу кожного і кожної із нас. Він став нами для того, щоби разом з нами спільно піднести свій хрест, для того, щоби з нами спільно воскреснути. Тому воскресіння про яке ми молимося, яке ми згадуємо у нашому Символі Віри, це не є тільки подією, на яку ми надіємося. Це подія, яка відбулася у Христі а отже відбулася у нас тому, що Христос помирав і воскресав у людській природі, у природі кожного і кожної з нас.
Євангеліє розповідає нам про любов Божу, яка є більшою ніж наш гріх. Саме тому, що Бог нас любить, Він прагне нашого спасіння. Він іде нам на зустріч. В сьогоднішньому Євангеліє чуємо, як виносили поза місто мертвого юнака з Наїну, Христос прямував навпроти. Він приходить до цього міста, щоби його воскресити. Так само, як Ісус іде до Наїну. Він іде до кожного з нас, навіть до найгіршого грішника, навіть до того, в кого дух мертвий. Він приходить, щоби воскресити. Він приходить, щоби дати життя, а це життя полягає у віднові життя зв’язку з Богом.
Ми читаємо в Євангеліє ще один цікавий момент: «і приступивши доторкнувсь до марв». «Христос доторкнувся», для нас можливо сьогодні ця фраза не викликає якихось асоціацій, але в час земного життя Ісуса Христа, доторкнутися до покійника означало осквернитися, означало стягнути на себе нещастя, означало позбутися права заходити до храму. Ісус на це не зважає, Він іде і доторкається. Звичайно, Він міг воскресити цього юнака і якимось іншим способом, і звичайно, що ця фраза з Євангеліє промовляє якось до нас, вона показує, що Христос не соромиться, навіть того, хто абсолютно відкинутий суспільством і цивілізацією, Він іде до того, хто найбільше його потребує, Він іде до того, кого відкинули інші. Кого інші виносять поза місто і до кого не дозволяють торкатися. Христос торкається.
Всі зупинилися і Христос очікував напевно цієї реакції, він очікував, що торкнувшись оцього покійника, оточення Його не зрозуміє, оточення Його осудить, але Христос не боїться оточення. Він прийшов, щоби своїм ділом і своїм словом проповідувати. І напевно немає більшої проповіді аніж та, коли Христос ламає ті соціальні і культурні стереотипи, які є злими, які є недобрими. Бо те добре, що є у Світі і в культурі, Господь навпаки підкреслює, Він говорить, що прийшов не для того, щоби змінити старозавітній закон, а для того, щоби його сповнити. Але те, що є зле й недобре в оточенні людини те, що ми люди зробили звичним хоч воно і не є нормальне, те Господь осуджує.
Скільки в нашому житті є речей, які стали для нас звичними, але вони не є нормальними? Інколи те, що є звичного, ми видаємо за норму, хоча норма незмінна, а наші звички змінні. Норма – це те, про що говорить Господь у Святому Письмі. Звичне це те, що творимо ми, часто не розуміючи, або не бажаючи вникнути в оту глибину слова Божого, яку залишив нам Господь у Святому Письмі в ім’я нашого спасіння.
Христос це Той Спаситель, який іде на зустріч нам. Це Той Спаситель, який воскрешає, це Той, який дарує радість вдові і сироті, бідному і нещасному, тому хто усіма полишений. Христос – це Той Спаситель, який не боїться торкнутися того, кого виносять за місто і до кого забороняють торкатися. Христос Той Спаситель, який поборює смерть, воскрешає в сьогоднішньому Євангеліє юнака з Наїну, згодом воскрешає нас, воскресши самому, вийшовши з гробу, піднявши людську природу. Саме тому на спомин Христового Воскресіння, на спомин воскресіння нашого, кожної неділі ми сходимося до храму, щоби прославити Господнє воскресіння і тим самим запевнити наше воскресіння і життя вічне в Бозі.
Бог є Джерелом Життя, Бог є Джерелом Любові. «І Бог навідався до народу свого», – цими словами завершується уривок Святого Євангеліє, який ми сьогодні чули, але ці слова повинні продовжитись у наших серцях, бо немає більшої радості для людини, як знати, що Бог навідався до народу свого, а навідавшись, неважливою стає смерть, неважливою стає соціальне осудження, неважливою стає неприйняття і гріх. Важливим стає, що Бог у наших Серцях! Цим ми здатні перемогти і гріх і смерть і все те, що стоїть між нами і Богом. Бо якщо ми зробимо крок до Нього, Господь пройде до нас величезні відстані, ті відстані, на які ми віддалилися від нього.
Нехай же ці слова, які ми чуємо в Євангелії, стануть словами нашого особистого, духовного воскресіння. Нехай сьогодні, в цю мить і на сьогоднішній Божественній Літургії, Господь торкнеться сердець кожного з нас, нехай воскресить в нас те, що у нас померло, нехай дарує нам життя.
Господь іде до нас, зробімо крок до Нього. Відчуймо, що Бог навідався до народу свого і Він не забариться зі своїм животворящим дотиком. Він не відвернеться від нас, як часто відвертається суспільство, бо Господь нас любить і та Його Любов є більша понад усі біди, усі нещастя, усі гріхи і навіть смерть. Бо хто з Богом той живе вічно! Бо хто з Богом той відчуває і переживає в собі, що Бог навідався до народу свого!
Амінь. Слава Ісусу Христу!
Цитати із Святого Письма
Послання апостола Павла до Галатів 1:11-19
11Звістую вам, брати, що Євангелія, яку я вам проповідував, не є за людською мірою;12бож я її не прийняв, ані навчився від людини, лише – через об’явлення Ісуса Христа.13Ви чули про мою поведінку колись у юдействі, про те, як я несамовито гонив Божу Церкву та руйнував її.14Я перевищував у юдействі багатьох ровесників з мого роду, бувши запеклим прихильником передань моїх предків.15Та коли той, хто вибрав мене вже від утроби матері моєї і покликав своєю благодаттю,16зволив об’явити в мені Сина свого, щоб я проповідував його між поганами, то я негайно, ні з ким не радившись,17ані не подавшися в Єрусалим до тих, що були апостолами передо мною, пішов в Арабію, а потім знову повернувся в Дамаск.18По трьох роках по тому пішов я у Єрусалим відвідати Кифу і перебув у нього п’ятнадцять день.19А іншого з апостолів я не бачив, крім Якова, брата Господнього.
Євангелія від Луки 7:11-16
11Потім пішов у місто, що зветься Наїн, а з ним ішли його учні й сила народу.12Коли ж вони наблизились до міської брами, якраз виносили мертвого сина, єдиного в матері своєї, що була вдовою; і було з нею досить людей з міста.13Побачивши її, Господь зглянувся над нею і сказав до неї: “Не плач.”14І приступивши, доторкнувсь до мар, і ті, що несли, зупинились. Тоді Ісус сказав: “Юначе, кажу тобі, встань!”15І мертвий підвівся і почав говорити. І він віддав його матері.16Страх огорнув усіх, і вони прославляли Бога та й говорили: “Великий пророк устав між нами”, і: “Бог навідався до народу свого.”
Прес-служба Київської архиєпархії
за аудіо матеріалами з архіву священика Олега Шепетяка
Довідка:
о. Олег Шепетяк священик Київської архиєпархії Української Греко-Католицької Церкви, доктор філософських наук, доцент кафедри філософії Київського університету імені Бориса Грінченка, викладач Київської Трьохсвятительської духовної семінарії, місто Київ
