о. Ігор Гріщенко: “Віддайте кесареві – кесареве, а Богові – Боже”

Інтернет видання «Моя Київщина» поспілкувалася з отцем Ігорем Гріщенком, який розповів про ситуацію з будівництвом в Білій Церкві першого Греко-Католицького храму, а також про співпрацю місцевої влади зі спільнотою.

– Отче Ігорю, розкажіть, будь ласка, про себе. Як Ви прийшли до покликання стати священиком?

– Бог кличе кожного з нас у свій час та у той чи інший спосіб. Як я прийшов до цього рішення? Я завжди намагаюся дати відповідь Богові цілим своїм життям. Моє бажання стати греко-католицьким священиком було продиктовано, в першу чергу, волею Господньою. Не можу сказати, що в мене не було вибору (він завжди є і повинен бути), але чи я був би щасливий, виконуючи іншу працю, я не знаю. Я прийняв рішення стати священиком цілком свідомо, хоч в родині, наскільки я можу це дослідити, ніхто не отримував благодаті до священичого чи богопосвяченого життя. Логічним кроком став вступ до духовної семінарії. Переконаний в тому, що кожна людина має дати відповідь на заклик Божий: ставати лікарем, вчителем чи священиком, добрим бізнесменом тощо. Те до чого Бог кличе.

– А звідки Ви самі родом?

– Я народився на Львівщині, але моє коріння – з Житомирщини. Моє дитинство, протягом деякого часу, пройшло також на Житомирщині (мій батько працював інженером). Своє служіння як священика я розпочинав у Житомирі, а згодом опинився у Білій Церкві. У місцевій парафіяльній громаді греко-католиків мене сприйняли надзвичайно добре.

Я тут майже чотири роки і відчуваю себе повноцінним і щасливим членом парафії та мешканцем м. Біла Церква.

– Як відомо, в Білій Церкві до цього часу немає греко-католицького храму. Питання виділення землі для будівництва церкви та збір різних дозволів стояло ще при екс-мерові Василеві Савчуку. А віз і нині там…

– Скажу, найперше, що душпастирі Української Греко-Католицької Церкви сюди не просто прийшли, але, якщо бути більш справедливими у цьому питанні, повернулися після більш як двохсотлітньої вимушеної відсутності нашої Церкви на теренах Центральної України (У Білій Церкві до початку XIXст. було 7 наших храмів, що були збудовані на кошти місцевих жителів). Повернулися до кого – до своїх вірних, повернулися до того, аби служити їм і спільно прямувати до Небесного Царства у вічності, яке, проте, розпочинається вже тут на землі.
Питання стосовно побудови храму у Білій Церкві завжди стояло дуже гостро, попри те, що дехто може сказати, що, мовляв, вас, греко-католиків, тут дуже мало. Я вам скажу так: основна мета, щоб людина мала можливість наблизитися до Бога і храм, у даному випадку, є одним із етапів реалізації цієї мети. Так, були певні непорозуміння ще починаючи з 2008 року на Піщаному масиві щодо будівництва нашого храму. Була виділена в оренду земельна ділянка для будівництва церкви. Мене, на той час ще не було у Білій Церкві, і я навіть ще не був священиком, тому, не бажаю деталізувати усі перипетії, які в той час відбувалися, бо чув про них лише від різних осіб. У другій половині 2013 року, коли я став настоятелем парафії, місцева влада звернулася із конструктивним побажанням поміняти земельну ділянку під будівництво храму. Після доволі тривалих обговорень представники міської влади запропонували, з урахуванням розвитку інфраструктури міста іншу, на даний час актуальну, земельну ділянку, якраз ту, яку ми знову ж таки отримали в оренду (хоча по закону України релігійні організації мають право отримати земельну ділянку у безкоштовне користування) по вулиці Героїв Чорнобиля, біля будинку 5/8 на масиві «Піщаний». До переносу будівництва нашого храму на іншу земельну ділянку жодні протести чи міжконфесійні перипетії ніякого відношення не мають.
Згодом ми отримали інший виклик. Щойно ми взялися за активні дії в плані будівництва (отримавши усі відповідні документи до його початку, які були перевірені усіма можливими контролюючими органами), як з’явилися ті, кому стало не до вподоби розміщення нашого храму (не знаю, можливо ще «хтось» зацікавився цією земельною ділянкою, все таки шматок привабливий). Почалися конфлікти, до яких не причетні ані ми, ані жителі масиву «Піщаний», радше сказати провокації. Так співпало, що все це починає відбуватися за нової влади. Нова команда з новим амбіціями і поглядами на розвиток міста Біла Церква виступає з пропозицією, вислухавши побажання небайдужих жителів масиву «Піщаний», оформити біля церкви парково-відпочинкову зону, (яку, у майбутньому, можна було б продовжити до тролейбусної зупинки) заохочує нас до діалогу, щодо впорядкування вказаної території. Як результат: нами було розроблено новий макет забудови ділянки, на якому передбачено храм, паркова зона, дитячий майданчик, пам’ятний знак, стоянка для автомобілів тощо, який було презентовано у міській раді і виставлений на загальну оцінку. От, власне, чому і сталася така пауза, пов’язана із будівництвом нашого храму. Проте даний проект залишається в силі і за деякий час ми готові до його реалізації. Так що з Божою допомогою ми збудуємо невеличку красиву церкву, яка буде прикрасою для цього житлового масиву.

– З чим, на Вашу думку, пов’язаний цей конфлікт?

– Як я вже сказав: ми не беремо участі у цьому конфлікті, хоч нас до нього спонукають. Дехто намагається нас переконати в тому, що представники УПЦ Московського Патріархату роблять все можливе щоб перешкодити нашому будівництву. Скажу одне: я мав змогу поспілкуватися із Білоцерківським митрополитом УПЦ МП Августином (всі ж ми люди і не обов’язково домовлятися, так сказати «рішати» поза очі, а можна лише щиро глянути один одному у вічі і побачити, що людина насправді думає), який запевнив у тому, що представники його паств не перешкоджали і не будуть перешкоджати саме на цьому місці будівництву храму Української Греко-Католицької Церкви. Сподіваюся, що ця обіцянка і надалі залишається актуальною.
Інші намагаються донести те, що влада не зацікавлена нами. Знову, прошу взяти до уваги вищесказані мої слова. Крім того, ми не у середньовіччі, коли влада збагачувалася як духовно, так і матеріально, зводячи храми. Зараз влада не думає настільки стратегічно, і я це говорю не для того, щоб звинуватити, але як констатація факту. Так, на всіх рівнях говориться про комплексний підхід до розвитку міста чи села і Країни загалом, але, при цьому, зовсім не береться до уваги справжній духовно-моральний аспект. Те, що міський голова Дикий Г.А. у певний період піддався на провокації, можна пояснити страхом, невпевненістю, але аж ніяк не небажанням будівництва. Прошу врахувати, що кожен згідно свого покликання повинен вчитися ставати добрим вчителем, лікарем, продавцем, бізнесменом, священиком, а також і добрим керівником, в т. ч. міським головою. Важливо є, окрім конструктивної критики, в різний спосіб підтримувати, що ми і робимо, молячись щодня за нашу владу і мудрий провід для неї. У міського голови є низка інших важливих питань. Проте, влада разом із церквою має виробити спільну стратегію.
А якщо є якісь інші сили, які не бажають з тих чи інших причин цього храму, нехай пам’ятають, що, як би вони не старалися впливати, є Живий Триєдиний Бог, який, у дивний для нас спосіб, керує цим світом.

– Чи підтримує місцева громада цей проект церкви?

– Ми бачимо абсолютну підтримку.

– Наскільки численною є греко-католицька громада у Білій Церкві?

– Відповім словами заохочення св. ап. Филипа до Натанаїла, який запитував про Христа: «Прийди і подивися!». А з іншої сторони, справжнім критерієм за допомогою якого можна дати відповідь на таке запитання, є присутність храму. Як кажуть в народі: курчат по осені рахують. І я вважаю це нормально, адже не приходить людина проводити грошові операції в непристосоване банкове приміщення чи випити кави у якусь халабудку, але у кафе. Так само і з храмом – місцем особливої присутності Бога і інтимного спілкування між Ним і людиною.

А так тішимося, коли приходять у спільноту нові люди, підтримуємо одні одних, намагаємося показати, що ми є, долучаючись і організовуючи різні соціальні заходи. Але ж не завжди і нами цікавляться, все ж таки місто Біла Церква – це велике місто. Крам того, вважаю, що парафія має розвиватися поступово і не стільки кількісно, скільки якісно. А завдання священика і вірних полягає у тому, щоб люди самі захотіли приходили до храму, без жодних обов’язків, відкидаючи власні стереотипи і уявлення. В такий спосіб поважаються найцінніші характеристики людини: її воля, її гідність. Жодна релігійна організація не має морального права прямо чи опосередковано примушувати чи заставляти когось ходити до церкви попри його волю.

– Хто із меценатів допомагає Вашій парафії?

– Більшість з наших благодійників не хочуть афішувати свого імені. Вони роблять це за покликом душі, а не заради піару.

 – Де зараз збирається греко-католицька громада парафії Різдва Христового Білої Церкви?

– На даний момент ми збираємося у приміщенні колишнього будинку побуту (вул. Леся Курбаса, 3) на другому поверсі у кімнатці площею 17 кв. м, використовуючи для розташування вірних коридор та сходову клітку. Запрошуємо всіх бажаючих приєднатися до нашої молитви.
На останок хотів би побажати завжди бути готовими до змін, не забуваючи, що ми самі є тими змінами, які очікуємо від інших. Також не забувати бути людьми, незалежно від того, до якої конфесії ми належимо, які політичні погляди сповідуємо, які у нас погляди на життя.
Свідомий того, що у наш час багато людей відвертаються від Церкви Христової з тих причин, що бачить у ній лише розчарування і згіршення. Буду реалістом, який з надією дивиться у майбутнє, а не суперменом, ми разом багато доброго і корисного зможемо зробити. А також запевнити, що наша громада завжди буде відповідати на очікування і потреби мешканців нашого міста Біла Церква. Вірю в те, що храм Різдва нашого Спасителя Ісуса Христа стане гарною архітектурною окрасою нашого міста, а передусім, тою церквою, куди Христос запрошує усіх «втомлених і обтяжених», радісних і сумних, грішних і праведних, здорових і хворих отримати те, що їм належить.

“Моя Київщина” також поспілкувалася с білоцерківськими активістами та представниками громадських організацій, які розповіли про те, як греко-католицька церква допомагає

Тетяна Василенко, волонтер, Біла Церква:

“Минулого року ми звернулися до греко-католицької церкви за допомогою. До речі, православна церква  московського патріархату не допомагає нам. Перед Великднем греко-католики зробили 180 писанок, допомогли зібрати речі для віськовослужбовців, а також допомогли фінансово. Отець Ігор особисто на своєму транспорті допомагає збирати посилки для відправки в АТО. І громада, і отець Ігор дуже активно допомагають АТО”
Наталія Яшан, директор центру соціального психологічної реабілітації дітей “Злагода”, м. Біла Церква:

“Білоцерківська громада греко-католиків разом з отцем Ігорем допомагає нам постійно. Вони власними зусиллями зробили для діток меблі. Возили дітей до Києво-Печерської лаври, проводять щорічні гаївки з дітьми; минулого року були у парку “Олександрія”, а в цьому році у парку Шевченка. Щонеділі проводять з дітками духовну годину, допомагають матеріально. Всі заходи, які громада проводить поза закладом, священник на своїй машині забирає діток”

Михайло Романиця, голова Білоцерківської громадської організації інвалідів-ліквідаторів Чорнобиля:

“У рамках своєї діяльності ми співпрацюємо з усіма. Але по-справжньому вдалою і ефективною можна назвати лише співпрацю з греко-католицькою громадою та отцем Ігорем. Ми надали їм приміщення для організації художнього гуртку, в якому греко-католики вчать діток малювати. Одного разу до нас у гості завітала німецька делегація. Їм дуже сподобалися картини наших діток. Вони взяли ці картини з собою та вже в Німеччині організували благодійний аукціон, а виручені кошти віддали нашій громаді. Ми ці кошти передали багатодітній сім’ї, в якій є онкохвора маленька дитина”

Розмову вів Валерій Міщенко, “Моя Київщина”