Доктор Антуан Флейфель прочитав лекцію у Київській духовній семінарії на тему становище християн на Близькому Сході
8 грудня 2021 року в конференц-залі імені папи Франциска Київської Трьохсвятительської духовної семінарії УГКЦ відбулася відкрита лекція доктора Антуана Флейфеля на тему: “Становище християн на Близькому Сході: геополітика та християнство” для семінарійної спільноти та духовенства Київської архиєпархії. Антуан Флейфель є уродженцем Лівану, маронітом, походить з міста Бейрута, і вже більше 20 років проживає у Франції. У Західній Європі доктор Флейфель захистив два докторати – з філософії та теології.
Лекція розпочалася традиційно із молитви. Відтак, доктор Флейфель відзначив, що це його перший візит в Україну і він має велику приємність бути у стінах Київської семінарії саме під час першої зустрічі з Україною. У своїй лекції шановний вчений зосередився на трьох питаннях: Якого роду християни є на Близькому Сході, яка є ситуація з християнами у різних країнах у регіоні, а також екуменізмі на Близькому Сході.
На Близькому Сході існує 5 сімей християнських церков.
І сім’я. Церкви двох соборів. Також відомі як несторіанські, ассирійські, перські церкви або церкви Сходу. Ці християнські конфесії визнають лише перші два вселенські собори. Вони зосереджені здебільшого в Іраку.
ІІ сім’я. Церкви трьох соборів, або ж монофізитські. До цієї групи належать копти, Сирійська православна церква та Вірменська православна церква. Це найчисельніша християнська спільнота в регіоні. З точки зору демографії, 2/3 християн на Близькому Сході є монофізитами, а конкретніше – коптами.
ІІІ сім’я. Православні церкви. Вони належать до трьох патріархатів: Єрусалимського, Антіохійського та Олександрійського. Ці церкви також називають грецькими православними, вони служать літургію Івана Зотоустого та визнають усі 7 вселенських соборів.
IV сім’я. Східні католицькі церкви. До них належать передусім мароніти, представником яких є шановний доктор Антуан Флейфель. Окрім того, це католицькі церкви, що мають некатолицькі аналоги: Сирійська, Вірменська, Коптська, Ассирійська, Хадейська східні католицькі церкви. Мароніти походять з 5 століття, тоді як решта церков з’являються щонайраніше у 16 столітті.
V сім’я. Протестантські церкви. На Близькому Сході є таке ж різноманіття протестантських громад, як і в інших регіонах світу – Європі, Америці тощо. Тобто, це і лютерани, і євангелисти, і квакери і ще багато інших конфесій. Попри свою велику різноманітність, відсоток протестантів є досить незначний – приблизно 1%.
Може скластися хибне враження, ніби християни Близького Сходу – це одне ціле. На жаль, часто між цими спільноти бракує єдності та взаморозуміння.
На Близькому Сході кожна християнська спільнота має свою традицію та історію. Однак, може скластися хибне враження, ніби християни Близького Сходу – це одне ціле. Почасти так звиклося думати через часті переслідування християн, ісламістські рухи та тероризм, жертвою якого є християнські спільноти. На жаль, часто між цими спільноти бракує єдності та взаморозуміння. “Поділ церков – це “спеціалізація” Сходу”. Перша схизма відбулася саме на Сході і ці рани ще досі не вилікувані.
З іншого боку, бути християнином в Іраку – це зовсім не те саме, що бути ним в Лівані. Християни в кожній країні живуть в особливому політичному контексті.
Доктор Флейфель зосередився на 6 близькосхідних країнах: Лівані, Сирії, Іраку, Йорданії, Ізраїлю та Палестині.
Ліван
Ліван – це, можна сказати, країна, зроблена християнами, особливо маронітами. У Лівані є конфесійний політичний режим. Кожна релігійна спільнота є представлена в політиці. Отже, 50/50 є співвідношенням християн та мусульман в ліванській владі, проте не в демографії. Згідно з Конституцією, християнами повинні бути президент та голова армії (а саме, маронітом). Тим часом, як прем’єр-міністром мусить бути мусульманин-шиїт, а головою парламенту – мусульманин-суніт.
На перший погляд, це міг би бути гарний політичний режим, адже кожна релігійна громада має своїх представників, котрі би могли захищати їхні інтереси. Проте християнське політичне представництво є слабким з огляду на непропорційну частку населення відносно мусульман. Якщо на початку заснування держави, було приблизно порівну християн та мусульман, то в наш час співвідношення змінилося 30 % проти 70 %. Також війна 1975-1990 років дуже послабила позицію християн. Християнська громада досі розплачується за свою поразку в ній.
Влада християн у країні є радше формальною. Майбутнє християнської громади та її ідентичніть є загрожені. Великими викликами є громадянська війна в сусідній Сирії та можлива військова інтервенція Ірану. Окрім того, економічна ситуація останні 2 роки також дуже послабили позиції християнської громади. Якщо раніше християни особливо багато інвестували в освіту, то зараз школи закриваються через брак фінансування. Молодь покидає навчальні заклади, і це ще один виклик для християн у Лівані.
Але християни у Лівану все ще є великою силою. Вони можуть досі сильно впливати на поступ держави через освіту, культуру, засоби масової інформації, політику та значну демографічну присутність.
Йорданія
Так історично склалося, що релігійна ситуація в Йорданії має свої особливості. Це ісламська монархія, в якій, проте, добре живеться християнам. Здебільшого християни є прибічниками короля, вони мають відносно велике представництво в Парламенті – вдвічі більше від демографічного, а це всього 3% населення. Вони присутні у всіх найважливіших сферах життя і діяльності держави, особливо в економічній.
Християни в Йорданії, зрозуміло, негативно ставляться до ісламізму, адже це ідеологія, яка відкидає та не терпить будь-яку інакшість. Як і в інших мусульманських країнах, християнам доводиться відсоювати свої права.
Якщо більшість християн Лівану католики, то в Йорданії переважають православні. Йорданія також має свої виклики, пов’язані із еміграцією християн в інші країни. Однак, вагома частина християн залишають у своїй країні та продовжують відстоювати свої громадянські права.
Єгипет
Попри те, що кількісно в Єгипті проживає чи не найбільше християн – 10 % від населення, тобто майде 10 мільйонів – вони в цій державі є громадянами другого сорту. Особливо ситуація погіршилася з 1950-их років, коли особливо розвинувся радикальний ісламізм та панарабізм. Адже саме в Єгипті зародився цей рух і звідси почалося масове переслідування християн мусульманами.
Дискримінаційне становище християн чинить перешкоди для цієї релігійної громади в Єгипті головно у трьох сферах: будування нових храмів, навернення мусульман в християнство та укладення шлюбів.
У Єгипті християни недопредставлені в політичному житті, на противагу зокрема Лівану та Йорданії. Є гостра проблема порушення громадянських прав, хоча вона стосується в принципі усього Близького Сходу.
Ізраїль та Палестина
У Палестині християни становлять близько 1% населення, здебільшого це греки-православні. Тоді як, у Ізраїлі є понад 3% християн і це передусім греки-мелхіти. У Палестині християни представлені в парламенті. Християнство є частиною палестинської ідентичності, тоді як в Ізраїлі вони не представлені в політично, хоч і мають всі ті самі громадянські права, як і інші релігійні спільноти.
До 1990 року палестинські християни були на передовиці антиізраїльського руху опору. Проте після того, як мусульмани перебрали на себе ініціативу у 1990-их роках, християнський опір набув радше ненасильницьких форм. Палестинські християни надихалися прикладами Мартіна Лютера Кінга та Махатми Ганді. Основними загрозами нині для палестинських християн є ізраїльський окупаційний режим та ісламізм. Через ці проблеми багато християн з Палестини емігрують, передусім в сусідній Ізраїль.
Сирія
Сирія – це країна, що дуже потерпає від Громадянської війни, котра роздирає країну від 2011 року. Разом із представниками інших релігій християни Сирії масово мігрують з країни, найперше до сусіднього Лівану, але також і до Європи, Америки чи Австралії.
Війна позначилася на християнській спільноту у кількісному та відсотковому значенні у стосунку до всього населення Сирії. Так, перед 2011 роком 6% сирійців були християнами, після початку війни їхня чисельність скоротилася до 3% або 60-70 тисяч.
Ірак
Чи ненайгірша ситуація у становищі християн саме в Іраку. До американського втручання в Ірак 4% населення було християнами, що становило близько 1,5 мільйона осіб. Після американського вторгнення християн залишилося менше 1%, або ж, за різними оцінками, від 100 до 200 тисяч.
Християни в Іраку багато страждають від часу американської окупації від радикальних ісламістів, терористичних і військових організацій, як от Аль Каїда та ІДІЛ. Християнська спільнота виснажена тривалим і жорстоким переслідуванням, через що чисельніть християн невпинно скорочується, зокрема й через еміграцію. Економічна, безпекова, політична ситуація аж ніяк не сприяють тому, щоби християни затримувалися в Іраку.
Приїзд Папи Франциска до країни у вересні 2021 року мало важливе значення для місцевої християнської спільноти. Візит святійшого Отця вселило надію та дало значну моральну та духовну підтримку громаді Іраку і всього Близького Сходу.
Очевидно, що поточна ситуація нестабільності, етнічних та релігійних конфліктів, громадянських воєн, масової міграції, триває уже понад століття і є наслідком Першої світової війни і політики великих імперій, котрі боролися за встановлення свого впливу в цьому регіоні.
Екуменізм
Близький Схід є за визначенням місцем екуменізму. Більшість головних схизм сталися саме там. У цьому регіоні співіснують стільки різноманітних церков.. У одному Бейруті, в одному лише християнському районі, котрий налічує заледве 200 тисяч мешканців, можна зустріти громади всіх тих церков, котрі перелічені вище – усіх 5 сімей. Пройшовши всього 500 метрів по дорозі можна натрапити на католицьку, православну, протестантську церкви. Проте це не означає, що всі ці спільноти між собою спілкуються, ба більше, навіть знаються. І саме це найбільша проблема Близького Сходу.
Екуменізм на Близькому Сході розвивався задовго до 20 століття, до того, як він став певним трендом на Заході. 8, 9, 10 століття бачили спроби примирення між несторіанськими церквами, халкедонськими церквами, православними тощо.
Християни є покликані бути сіллю Землі і світлом світу. І в контексті, коли є ненависть, Христос каже християнам показувати свою любов. Коли є руйнування, Христос хоче, щоби християни були відбудовувачами. Коли панує відкинення іншого, християнин має показувати приклад, як прийняти іншого.
Проте, щодо сучасного екуменізму, можна окреслити три важливі аспекти:
1. Свій шлях розвитку богословської думки стосовно екуменізму. Якщо на Заході переважно екуменізм розвивається у парадигмі католики-православні-протестанти, то на Близькому Сході твориться локальне богословське бачення на основі усього того багато різноманіття християнських спільнот і конфесій. Різні за традиціями, обрядами, догматикою християнські церкви Сходу шукають підвалини єдності серед іншого у місцевих святих отцях, до яких передусім належать святий Єфрем Сирійський, а також представники старою антіохійської традиції.
2. Усвідомлення необхідності екуменізму. Адже християни розуміють, що Христос заповідав саме це: як можна свідчити Христа перед мусульманами, будучи поділеними чи часами й ненавидячи одне одного? Насправді не йдеться навіть стільки про навернення мусульман в християнство, як радше про свідчення живої Христової віри перед ними.
3. Екуменізм – це не лише богословське і духовне зобов’язання, але й політичне. Якщо християни сьогодні не об’єднаються і не діятимуть заодно, то є реальна загроза їхнього цілковити зникнення на Близькому Сході.
На останок, доктор Антуан Флейфель закликав пам’ятати усіх присутніх, що християни є покликані бути сіллю Землі і світлом світу. І в контексті, коли є ненависть, Христос каже християнам показувати свою любов. Коли є руйнування, Христос хоче, щоби християни були відбудовувачами. Коли панує відкинення іншого, християнин має показувати приклад, як прийняти іншого. І це не лише про християн Близького Сходу, це також стосується усього світу та України зокрема.
Своєрідним підсумком зустрічі стало слово отця-ректора Петра Жука, у якому настоятель підкреслив, що привідкривши для себе проблеми, котрі відбуваються на Близькому Сході, ми можемо по-іншому подивитися на проблему поділів в нас, в Україні. Отець подякував лектору за чудову зустріч та висловив сповідання на подальшу співпрацю.