Актуальний стан церковного життя в Київській архиєпархії з точки зору священства

о. Михайло Будник, Голова комісії у справах євангелізації:
“Актуальний стан церковного життя в Київській архиєпархії з точки зору священства“

«….А землі в насліддя залишалося ще дуже багато» (Іс. Нав.13.1)

Чому я розпочав свої думки саме цими словами? Більшість із нас багато років служить на теренах Великої України, де атеїзм планово знищував віру, храми, духовне життя… Наше повернення сюди від початку було і залишається євангелізацією. Відбудовані храми є живою проповіддю Воскреслого Христа і непереможності Його Церкви. В кожній церкві, каплиці, на квартирі, де звершується Літургія, чи біля хреста, кожний отець постійно голосить Євангелію – Добру новину. «Коли найзвичайнісінький катехит, проповідник чи душпастир у найвіддаленішому краю проповідує Євангелію, засновує маленьку спільноту, уділяє Святі Тайни, навіть якщо він один – однісінький, – все одно … вся його справа неминуче поєднується з євангелізаційною діяльністю всієї Церкви і він діє згідно з місією Церкви та від її імені» (Павло VI «Прголошення Євангелія»). Дією Святого Духа у громадах народжуються спільноти і рухи, які несуть Євангелію у середовище свого перебування. Цього року у проповіді перед Різдвом Папа стверджував, що євангелізація залишається найважливішою місією християнства – «сповіщати присутність Бога серед нас».

Під час реколекцій для священиків владика Богдан сказав такі слова: « Багато є зроблено завдяки праці, службі, жертві священиквів…, але також все те, що ми могли зробити і не зробили, також не зроблено через літеплість, оспалість і байдужість священиків…» І тому незважаючи на багатолітню працю – «землі в насліддя залишається ще дуже багато». Також наш блаженіший Патріарх в одному інтерв’ю говорив: «Не думаємо про євангелізацію, проповідування та свідчення християнства. Традиційні церкви занадто зацікавлені самими собою. А люди хочуть релігії, шукають її.»

Хотів би сказати кілька слів про перешкоди євангелізації. Найперша перешкода – диявол власною персоною, і мабуть кожний, хто трудиться у Христовому винограднику, може це підтвердити. Він використовує сучасне виховання, псевдокультуру, ЗМІ. Все, що сучасна людина чує, бачить, читає – отравлено смертоносною інформацією.

Ще одна проблема – секуляризація. Церква витіснена на маргінес суспільного життя. Секуляризоване суспільство сприймає Церкву як одну із багатьох складових нашої цивілізації, або як національну колоритність, яка своїми святами, обрядами, трішки прикрашає монотонність життя.

Але найбільшою проблемою є наша гріховність. Кожний наш гріх, навіть «щоденний», кожний компроміс з обставинами є перешкодою для Євангелія.

«Бо й надалі нас запитують – на повний голос чи виразним мовчанням, але завжди енергійно: «Чи вірите в те, що проголошуєте?; Чи живете тим, у що вірите?; Чи насправді проголошуєте те, чим живете?» Свідчення життям стало сьогодні необхідною умовою дієвості нашої проповіді» (Павло VI Прголошення Євангелія).

Я намагався перелічити головні перешкоди Євангелізації, які ж умови для успішного голошення Доброї Новини?

Під час однієї зустрічі з священиками папа Венедикт XVI сказав: «Ви не мусите бути спеціалістами в економіці, політиці, будівельній справі, але ви мусити бути знавцями духовного життя». Тому наша віра, наша єдність з наукою Святої Церкви – необхідна умова євангелізації. Чи зможе хтось надати іншим духовну допомогу, переконати, привести до Христа, якщо він не намагається віддати себе всеціло Христу? Як можна дати те, чого сам не маєш? Найпершою умовою має стати наша святість і покора Церкві, слухання її голосу. Наступною умовою може стати постійна формація та освіта, поглиблення богословських знань та практичних пасторальних наук.

Євангелізація в нашій Архиєпархії може здійснюватися кількома взаємодоповнюючими, паралельними шляхами.

1. Формація вже служачих священиків, монашества і свідомих, активних мирян у місійному, євангельському радикалізмі. Для цього можуть використовуватися школи євангелізації, реколекції, місії, ціллю яких є допомогти кожному зреалізовувати особисте покликання до святості через притаманне йому служіння ближньому, перейнятися місійною природою Церкви і віддати себе до її диспозиції. Вище названі заходи мусять мати ґрунтовну духовну і богословську основу та розроблену систематизацію.
2. Вже відтепер ми можемо намагатися впливати і бути присутніми в усіх можливих ЗМІ, особливо в мережі Інтернет. На каналах теле- і радіо-ефіру, в редакціях газет, і замість пропаганди гріха ми можемо в духовний спосіб поставити знамено Христа. Не мусимо робити різні рекламні акції і багато шуму, на який буде миттєва реакція ворога. Поступова, наполеглива, а основне – постійна праця в цьому напрямку, поєднана з ростом духовного авторитету Церкви, принесе свій результат. Вже діючі і в майбутньому створені церковні ЗМІ повинні не лише інформувати, але в першу чергу- формувати. Разом із тим можна якнайшвидше дбати про кадри майбутніх католицьких журналістів, режисерів, редакторів, керівників каналів та студій…
3. На часі створення місійної семінарії, де буде формуватися священик-місіонер і євангелізатор. В питаннях створення такої семінарії є однодумність священиків у екзархатах на сході, але є нерозуміня в Галичині через невідчуття ситуації і викликів майбутнього. З часом семінарія готуватиме священиків не лише для потреб Архиєпархії, але вона стане вихователькою місіонерів для Росії, Казахстану, Азії та інших країн світу, куди український священик із радістю спрямує свій погляд. Вірогідно, виникне необхідність створення подібного навчального закладу, або філії вже існуючого, для навчання і формації мирян.

А можливо, євангелізація на теренах нашої Архиєпархії досягне найбільшого успіху тоді, коли її вірні понесуть світло Євангелія в інші країни і своєю святістю, жертвою власного життя приведуть до Христа міліони.